Альбом записано у листопаді 1986 року в Ріо-де-Жанейро на студіях Polygram і Transamérica у супроводі нового гастрольного гурту Жобіма Banda Nova. У березні наступного, 1987 року, Том і Жак Мореленбаум виконали остаточне зведення та редагування альбому у Нью-Йорку.[5]
Passarim завершує «пташину» (з назвами птахів) трилогію альбомів Жобіма, розпочату Matita Perê (1973) та Urubu (1976). Це перший студійний запис композитора з Banda Nova, продюсований Паулу Жобіном і Жаком Мореленбаумом. Окрім Паулу (гітара) та Жака (віолончель), до складу Banda Nova також увійшли Данилу Кайммі (вокал і флейта), Тіан Нету (контрабас), Паулу Брага (барабани) і жіноча вокальна група: Ана Лонтра Жобін, Елізабет Жобін, Мауша Аднет, Паула Мореленбаум і Сімоне Кайммі.[5]
Крім заголовної пісні «Passarim», створеної для телесеріалу «O Tempo e o Vento», альбом містить неопубліковану «Borzeguim», маніфест на захист сельви та індіанців, і «Chansong» з оригінальним текстом англійською.[5]
Загалом для альбому було записано тринадцять пісень, включно з англійською та португальською версіями «Passarim» та «Looks Like December / Anos Dourados». Оригінальний вініловий альбом створено у двох різних версіях, що містили по 11 треків. Перелік треків в цих версіях був однаковим, але містив англійський або португальський варіант «Passarim» і «Looks Like December / Anos Dourados», залежно від видання. Одночасно з вініловою платівкою у США вийшов CD альбом з усіма 13 піснями.
Критика
Реакція критики на альбом була переважно схвальною.
Леонард Фезер надав йому найвищу оцінку в огляді у Los Angeles Times: «Хрещений батько босанови не втратив хватки … Жобім, як і раніше, найкращий інтерпретатор власних творів. Особливо чарівний дотепний автобіографічний „Chansong“, що відтворює його повернення до Сполучених Штатів … Тут, коротко кажучи, міститься босанова в її первісному, незайманому вигляді».[6]
В огляді, що пропонує часопис Musician, відзначаються як безсумнівно вдалі («Chansong» та «Luiza»), так і занадто розтягнуті («Габріела») і невиразні («Bebel») композиції.[7]
Річард Гінелл (AllMusic) вважає альбом "програмною заявою Жобіма 80-х років… Титульна пісня — це один з найважливіших творів Жобіма, крик болю про знищення бразильських дощових лісів, що резонує в пам'яті протягом декількох годин… Хоча ця музика не так безпосередньо виграшна, як альбоми, продюсовані Крідом Тейлором, ця музика віддячує багаторазовим прослуховуванням — особливо розширена сюїта з музики Жобіма для фільму «Gabriela» — і наявні зразки суперечливого гумору в «Chansong» та босановна переробка «Fascinatin' Rhythm».[2]
Енциклопедія «Musicians & Composers of the 20th Century» визначає альбом як шедевр, що хоча й «не так добре відомий у Сполучених Штатах, містить деякі з найвидатніших пісень і тем Жобіма».[8]
↑Cramer, Alfred William, ред. (2009). Antônio Carlos Jobim. Musicians & Composers of the 20th Century(англ.). Т. Vol.3. Salem Press. с. 722. ISBN978-1-58765-528-9. Процитовано 7 травня 2019.