Leck mich im Arsch (Laßt froh uns sein, Лизни мене в дупу) — канон для 6 голосів сі-бемоль мажор K. 231/382c, один із шести канонів, написаних Моцартом в 1782 році у Відні[1]. Призначався для виконання на шість голосів з товаришами на дружніх вечірках, опублікований після смерті Моцарта його вдовою.
Перший рядок тексту канону, Leck mich im Arsch — «Лизни мене в дупу» — вульгаризм, ймовірно, вперше з'явився в німецькій літературі в драмі Гете Гец фон Берліхінген, опублікованій в 1773 р.; цими словами Гец відповідає посланцю імператора.
Видавці Брайткопф і Хартель, яким вдова Моцарта передала рукописи канонів у 1799 р. опублікували канон під пом'якшеною назвою Laßt froh uns sein («Радіймо!»).
Літературним перекладом назви канону буде: «поцілуй мене в дупу».
Слова
- Leck mich im Arsch![2]
- Lasst uns froh sein!
- Murren ist vergebens!
- Knurren, Brummen ist vergebens,
- ist das wahre Kreuz des Lebens.
- Drum lasst uns froh und fröhlich sein!
Переклад:
- Лизни мене в дупу!
- Будьмо щасливі!
- Бурчання марно!
- Гарчання, гул — дарма,
- Це — справжній хрест життя.
- Так давайте будемо радісні й щасливі!
Слова і ноти
Примітки