Спочатку автомобіль коштував £507, на £62 менше за Minor.[4]
Дизайн
Хоч Austin попередньо й найняли американського індустріального дизайнера Реймонда Лоуві (Raymond Loewy), його проект відхилили. А зовнішній вигляд автомобіля створив дизайнер «Остіна» Рікардо Бурці (Ricardo 'Dick' Burzi).[5]
Конструкція
Конструкцію тримального (несучого) кузова розробив T.K. Garrett, котрий до роботи у Austin був аерокосмічним інженером.
Вперше «Остін» не мав окремої рами, що робило його легшим (а сам кузов жорсткішим) за більшість тодішніх автомобілів. В салоні спереду були два окремих сидіння, а ззаду диван — усі з ПВХ-обивкою. Шкіряна обивка була опцією.
З метою економії автомобіль мав тільки один центрально розміщений задній ліхтар, що поєднував функції габарита, стоп-сигналу та підсвітки номера, один двірник та протисонячний козирик (водія).
Двірник та протисонячний щиток зі сторони пасажира, опалювач були опціями.
Спочатку автомобіль мав тільки 4-дверний кузов седан. У 1953 р. з'явились 2-дверні варіанти, а у 1954 р. фургони та універсали (Countryman).[6] Попри менший аніж у фургонів BMC Minor вантажний об'єм (1,7 м3 проти 2,15 м3), «Остін» мав аналогічну вантажність.
Завдяки малій масі та жорсткості, автомобіль став популярним серед підприємців.
До появи наступника (Austin A35) у 1956 р. було виконано 223264 авт.[7][8]
На відміну від А35 у А30 було менше заднє скло, семафорні покажчики поворотів (англ.traficators) — своєрідні прапорці, що виходили з центральної стійки.
Austin A30, разом з потужнішим наступником А35, були доволі успішними на гонках седанів у 1950-их рр., й досі деякі екземпляри беруть участь у історичних змаганнях.
Austin A30 2-дв. седан
Austin A30 4-дв. седан
Універсал Austin A30 Countryman
Austin A30 5 cwt фургон
Рекламне зображення The Austin A30 у Бармуті (1956)
Austin A30 з семафорними покажчиками поворотів
Динамічні характеристики
Рядний 4-циліндровий двигун серії «А» свого часу був витвором мистецтва, маючи витрату палива меншу 7 л/100 км (42 милі на галон).
Завзятий водій міг розвинути максимальну швидкість у 70 миль/год (110 км/год) (заводські дані).
Проведений дорожний тест журналом The Motor встановив максимальну швидкість у 67,2 милі/год (108,1 км/год), час розгону 0—60 миль/год 42,3 с.
Гальмівна система з барабанними механізмами мала гібридний привід — спереду гідравлічний, ззаду: гідравлічний циліндр діяв на механічний привід стоянкового гальма.
Гідромеханічний привід хоч і був прийнятним, критикували через застарілість.
Стоянкове гальмо з системою важелів було доволі ефективним, а його важіль знаходився у незвичному місці — праворуч від сидіння водія (автомобілі з правим кермом).
Нерівності дороги долала передня незалежна пружинна підвіска та залежна ресорна задня.
Випробуваний у 1952 р. журналом The Motor автомобіль мав максимальну швидкість 62 милі/год (100 км/год), розгін 0—50 миль/год (80 км/год) за 29 с.
Витрата палива становила 38,8 миль на імперський галон (7,28 л/100 км, 32,3 милі на амер. галон). Разом з податками тестовий автомобіль коштував £553.
Радіоприймач коштував додаткові £43, опалювач £9.[9] Динамічні характеристики залежали від доступного палива.
На початку Другої світової війни високооктанове паливо зникло з продажу у Великій Британії.
А доступне з початку 1952 р. паливо з октановим числом 70 вимагало зниження ступеня стиску двигуна, що і знижувало потужність усіх автомобілів, особливо малолітражних.
З відновленням продажу високооктанового палива проблема зникла, що видно на прикладі А30 та його наступника А35.[10]
Австралійське виробництво
У Австралії А30 виготовлявся підприємством Austin Motor Company (Australia) Pty Ltd впродовж 1952—1954 рр., а British Motor Corporation (Australia) Pty Ltd у 1954—1956 рр.[11]
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
_-_9136600669.jpg)
.jpg)
