буріння на глибинах до 600 метрів (після модернізації), довжина свердловини до 6 км
Atwood Southern Cross – наразі демобілізоване напівзанурене бурове судно, яке провадило діяльність з середини 1970-х до кінця 2000-х років.
Загальна інформація
Судно, яке первісно носило назву Southern Cross, спорудили на замовлення компанії Santa Fe International Corporation на австралійській верфі Brisbane Shipyard у Kangaroo Point, належній Evans Deakin & Company. Його будівництво припало на кризовий період в історії цього суднобудівного підприємства, так що уряд прийняв на себе зобов’язання субсидувати 45% вартості замовлення (із наданням гарантій Santa Fe щодо відсутності спроб повернути субсидію, якщо по завершенні будівництва бурова установка не буде експортована, а впродовж розумного періоду часу провадитиме буріння в австралійських водах). Втім, у підсумку Southern Cross стало останнім судном, спорудженим в Kangaroo Point.
Після виходу з доку бурова мачта була тимчасово розібрана для проходження судна по річці Брисбен під лініями електропередач у Булімбі. Далі впродовж цілого року платформа перебувала у затоці Моретон-Бей біля острова Моретон, де відбувалось її насичення обладнанням.
В 1995-му після викупу Atwood Oceanics судно було перейменоване на Atwood Southern Cross.
Після проведеної у 1997-му модернізації воно могло бурити при глибині моря до 600 метрів. Максимальна довжина свердловини становила 6 км, а проведення робіт забезпечувала бурова установка National Oilwell Varco ADS 30Q потужністю 2 тисячі кінських сил.[1][2][3][4]
Служба судна
Відомо, що первісно судно провадило роботу на північно-західному шельфі Австралії, а потім також взяло участь у бурінні біля східного узбережжя континенту.[5]
У вересні 1998-го Atwood Southern Cross потрапило у простій, в якому перебувало до переводу на Середземне море в червні 2000-го. Тут судно взяло участь у програмі компанії British Gas на ліцензійній території West Delta Deep Marine у єгипетському секторі (втім, внесок Atwood Southern Cross обмежився лише 1 свердловиною із 36, споруджених буровими установками Atwood Oceanics).[6]
Більш значним стало завдання для компанії British Petroleum, яка вела розвідку у блоці North Alexandria. При цьому у 2001-му внаслідок спорудження свердловин Fayoum (L-1x) та Libra-1, закладених в районах з глибиною моря 400 метрів та 600 метрів відповідно, виявили доволі значні газові родовища Фаюм та Лібра.[7][8]
Того ж 2001-го на вході у турецьку затоку Іскендерун судно пробурило одразу три свердловини в районах з глибинами моря 153, 231 та 81 метр – Mercan-1, Ceylan-1 та Kılıç-1, котрі досягли глибини у 2021, 2800 та 2414 метрів (можливо відзначити, що наразі неодноразові спроби виявити родовища вуглеводнів у басейні Іскендерун не дали суттєвих результатів).
По завершенні турецької кампанії[9] у грудні 2001 – січні 2002 років судно спорудило в ізраїльських водах за 15 кілометрів на захід від Ашкелону свердловину Nordan-1, закладену в районі з глибиною моря 59 метрів. Вона була пробурена до глибини 1900 метрів, проте не змогла виявити якогось родовища вуглеводнів.[10][11]
Станом на весну 2002-го Atwood Southern Cross знову працювало у єгипетському секторі Середземного моря[12], а в кінці літа узялось за спорудження розвідувальної свердловини Qishon Yam-1 в ізраїльському секторі за кілька кілометрів на північний захід від Хайфи. Остання, замовлена компанією Oil Fields Ltd,[13] не змогла виявити поклади газу, хоча й надала цікаву геологічну інформацію щодо рифтогенезу Африкансько-Аравійської платформи.
За цим Atwood Southern Cross перемістилось до узбережжя південної Італії, де починаючи з кінця листопада 2002-го проходило інспекцію, обумовлену вимогами контракту з компанією AGIP на буріння поблизу Сицилії та Калабрії[14] двох свердловин – Panda-1w та Saraceno-1 (перша з них, розташована неподалік Агрідженто в районі з глибиною моря 450 метрів, мала за мету підтвердити запаси нещодавно відкритого газового родовища Панда).[15][16] Їх спорудження завершилось у травні 2003-го, після чого судно узялось за контракт з іншою італійською компанією Edison Gas, яка замовила не буріння, а ліквідацію трьох свердловин.[17]
Через відсутність подальших замовлень у Середземномор’ї наприкінці 2003-го вирушила на схід, де спершу спорудила в Індії одну свердловину для компанії Cairn Energy.[18]
В березні 2004-го почалось виконання укладеного з компанією Murphy Oil контракту, який передбачав спорудження від двох до шести свердловин у водах Малайзії, східного узбережжя півострова Малакка. У травні внаслідок буріння свердловини Kenarong-1 (закладена в районі з глибиною моря 69 метрів та досягла глибини 3186 метрів) виявили газове родовище Кенаронг, а у вересні оголосили про відкриття газового родовища Пертанг, яке виявили свердовиною Pertang-1, котра мала схожі параметри з Kenarong-1.[19][20][21][22]
Слідом за цим судно вирушило до М’янми для робіт на замовлення корпорації Daewoo, які тривали щонайменше до кінця весни 2005-го.
У третьому кварталі 2005-го Atwood Southern Cross повернулось до Середземномор’я,[23][24] де з кінця вересня по першу половину листопада бурило свердловину Gad-1 для ізраїльської Isramco. Закладена за 19 км на північний захід від Ашкелону в районі з глибиною моря 100 метрів, свердловина досягнула глибини у 2550 метрів, проте цільовий інтервал виявився заповненим водою.[25]
Наступна робота виконувалась за контрактом на спорудження двох свердловин для компанії AGIP, тому станом на грудень 2005-го Atwood Southern Cross знову проходило інспекцію та сертифікацію, необхідну для робіт у італійських водах.[26][27]
Первісно очікували, що контракт з AGIP вдасться завершити до кінця весни 2006-го, після чого судно вирушить до Чорного моря для робіт у болгарському секторі на замовлення Melrose Resources.[28] Втім, у підсумку італійське завдання затягнулось на другу половину року,[29] що дещо змінило плани робіт (але не регіон їх виконання). Тепер Atwood Southern Cross після прибуття до Чорного моря спершу спорудило три свердловини для турецької Toreador Resources – Akçakoca-3 та Akçakoca-4 (пробурені в районі з глибиною моря 94 метра, при цьому вони досягли глибини у 2200 та 1954 метра відповідно), а також Gülüç-1 (глибина моря 92 метра, глибина свердловини 1706 метрів). Перші дві дозволили відкрити родовище Акчакоча.[30]
У середині березня 2007-го Atwood Southern Cross нарешті розпочало буріння у болгарському секторі,[31] де в підсумку спорудило три свердловини – Izgrev-1 (досягла глибини у 1800 метрів), Ropotamo-1 та Obzor-1, закладені в районах з глибинами моря 300, 650 та 160 метрів відповідно.[32][33] Жодна з них не призвела до виявлення родовищ.
Влітку 2007-го судно перейшло до турецького узбережжя, де спорудило три свердловини. Дві з них – Kuzey Cide-1 (глибина моря 574 метра, глибина свердловини 3100 метрів) та İnebolu-1 (глибина моря 106 метрів, глибина свердловини 2200 метрів) – пробурили в районі між Зонгулдаком та Сінопом, причому обидві вони виявились сухими. Свердловину Bati Eskikale-1 заклали на початку жовтня[34] в районі з глибиною моря 107 метрів, за кілька кілометрів від відкритого раніше родовища Акчакоча. Вона досягла глибини у 2197 метрів та виявила газонасичені породи, проте визнання відкриття комерційним залежало від загальних запасів, які будуть виявлені на структурах цього району.[35]
Існували плани залучення Atwood Southern Cross до розвідувального буріння в українському секторі Чорного моря на ліцензійній ділянці, яку отримала компанія Vanco Prykerchenska (це могло стати першим в Україні випадком буріння на глибинах, котрі перевищують можливості самопідіймальних установок). Atwood Oceanics повідомляла, що роботи повинні бути проведені до січня 2008-го,[36] проте у підсумку обтяжений корупційними звинуваченнями проект Vanco Prykerchenska так і не дійшов до стадії реалізації.
Тим часом Atwood Southern Cross до середини січня 2008-го змогло виконати ще одне замовлення Melrose Resources на буріння у болгарському секторі свердловини Galata E3 (також відома як Kaliakra-1), що відкрила газове родовище Каліакра.[37]
Надалі судно полишило Чорне море та спорудило в Егейському морі поблизу узбережжя Галліполі́йського півострова свердловину Anafartalar-1, закладену в районі з глибиною моря 86 метрів. Вона досягла глибини у 3498 метрів, проте не змогла відкрити якесь родовище вуглеводнів.
Того ж 2008-го Atwood Southern Cross у черговий раз працювало біля узбережжя Італії. Завершена на початку осені у Сицилійській протоці (за два десятки кілометрів від Агрідженто) свердловина Argo-2 змогла збільшити запаси відкритого за два роки до того родовища Арго,[38]
Нарешті, останнім завданням 2008 року стало буріння в Атлантичному океані у водах Мавританії на замовленні малазійської компанії Petronas.[39]
У грудні 2008-го судно потрапило у простій, в якому перебувало до червня 2010-го,[40] коли його активували для робіт в Тунісі. Тут компанія ADX Energy замовила спорудження в районі Керкуану розвідувальної свердловини Lambouka-1.[41] На початку вересня вона досягла проектної глибини 2786 метрів та виявила у цільовому резервуарі газопрояви, проте через певні ускладнення тут так і не вдалось узяти зразки.[42]
Після цього Atwood Southern Cross кілька років[43] простоювало поблизу Мальти. У 2014-му його продали на злам і в 2015-му судно утилізували на турецькому майданчику Şök Denizcilik у Аліазі.[44]
