«Альбермарль» створювався за специфікацією B.9/38 на двомоторний бомбардувальник для заміни Брістол «Блейхейм». Окремою вимогою було мінімізувати витрати алюмінієвих сплавів при виробництві, щоб замість них використовувати деревину і сталь. Спочатку в конкурсі брали участь три фірми, Armstrong Whitworth, Bristol і de Havilland. Bristol запропонував дві моделі з різними шасі і двигунами Bristol Hercules, які проходили під позначенням «Тип 155». Проєкт Armstrong Whitworth з заводським позначенням AW.41 розроблявся середньопланом з двокілевим хвостом і мав шасі з носовою стійкою. Спочатку мав оснащуватись двигунами Rolls-Royce Merlin, але за можливості міг переключитись на Bristol Hercules.
В червні 1938 року дві компанії запропонували до огляду макети своїх літаків, а de Havilland відмовилась від проєкту через завантаженість іншими. Для AW.41 і «Тип 155» було видано нові специфікації B.17/38 і B.18/38 відповідно. Нові специфікації змусили команду інженерів Armstrong Whitworth під керівництвом Джона Лойда переробити початковий контент зі звичайного бомбардувальника на розвідувальний літак з можливістю бомбардування. Також було передбачено можливість використання підрядників, тому літак було сконструйовано як збірну конструкцію, вузли якої могли виготовлятись окремо.
Перший прототип піднявся в повітря 20 березня 1940 року і, не зважаючи на низькі льотні характеристики, зумовлені надлишковою вагою, був прийнятий на озброєння і запущений в серійне виробництво. Впровадження в серійне виробництво дещо затягнулось і перші літаки були готові тільки в грудні 1941 року, коли вже стало зрозуміло що «Альбермарль» не зможе ефективно використовуватись як бомбардувальник. Тому після перших 42 літаків, які випускались як бомбардувальники, решту почали готувати до інших ролей: транспортної і буксира.
Виробництво «Альбермарль», окрім прототипів, відбувалось на фабриці Hawker і продовжувалось до грудня 1944 року після випуску 600 літаків, хоча попередньо було замовлено 1080 машин. Загалом на озброєння було надіслано 359 транспортних варіантів, 197 буксирів і 42 бомбардувальники, які теж були перероблені в транспортні. Ще 10 літаків було надіслано до Радянського союзу, де вони теж використовувались для транспортних перевезень.[1]
Модифікації
Серійно виготовлялось чотири основні моделі (ще дві моделі існували в якості прототипів) літака для різних ролей (ST (англ.special transport) — для десантних операцій, GT (англ.general transport) — звичайний транспортний варіант, а також непозначена бомбардувальна). Більшість літаків відрізнялись тільки обладнанням:
Mk.I — бомбардувальна версія з туреллю Boulton Paul
Хоча «Альбермарль» розроблявся як бомбардувальник, в цій ролі він майже не використовувався. Бомбардувальна модифікація здебільшого використовувалась для підготовки екіпажів.
Перші серійні «Альбермарли» надійшли на озброєння 295-ї ескадрильї в січні 1943 року, пізніше до неї приєднались 296-а і 297-а, які діяли в Північній Африці.[1] Транспортні варіанти і буксири планерів використовувались під час висадки на Сицилії в липні 1943, в Нормандії в червні 1944 і під час операції «Маркет Гарден» в вересні 1944.[2]
Джерела
Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5669595877.(рос.)
Monday, Devid. Consice Guide to British Aircraft of World War II. — London : Airspace Publishing Ltd, 1984. — 240 с. — ISBN 0600349675.(англ.)
Література
Bowyer, Michael J.F. Aircraft for the Royal Air Force: The «Griffon» Spitfire, The Albemarle Bomber and the Shetland Flying-Boat. London: Faber & Faber, 1980. ISBN 0-571-11515-2.
Mason, Francis K. The British Bomber since 1914. London: Putnam Aeronautical Books. 1994. ISBN 0-85177-861-5.
Morgan, Eric B. «Albemarle». Twentyfirst Profile, Volume 1, No. 11. New Milton, Hants, UK: 21st Profile Ltd. ISSN 0961-8120.
Tapper, Oliver. Armstrong Whitworth Aircraft since 1913. London: Putnam, 1988. ISBN 0-85177-826-7.
Williams, Ray. «The Unloved Albermarle». Air Enthusiast, May-August 1989, pp. 29-42. ISSN 0143-5450.
.svg){kind=small}
