Сформована у квітні 1943 року з бійців 149-ї і 12-ї гвардійської (польова пошта № 45301) стрілецьких бригад, які брали участь в Сталінградській битві. Також дивізія поповнювалася випускниками військово-піхотних і артилерійських училищ РСЧА[2].
8 липня 1943 року полки дивізії вступили в бій з великою кількістю танків і мотопіхоти 3-го танкового корпусувермахту в районі населеного пункту Меліхове. До 10 липня дивізія була змушена відійти на рубіж Ржавець — Шахове, де була підпорядкована командувачу 69-ї армії і всіма засобами відбивала удари переважаючих сил 6-й і 7-й танкових дивізій вермахту[4].
Перебуваючи на одному з головних напрямків удару супротивника, в ході важких боїв дивізія зазнала значних втрат, втративши лише зниклими безвісти до 2 500 осіб, дивізійна і протитанкова артилерія, засоби зв'язку були практично знищені[5].
На кінець дня 9 липня було в строю 8438 осіб, а на ранок 15 липня — 2182 людини, в тому числі 1552 рядового складу. За п'ять днів боїв вийшло з ладу з різних причин 6256 осіб[6].
13 липня 1943 року полковник Турін наказом командувача армії був відсторонений від посади з формулюванням:
…за неумелое руководство дивизией в процессе боя с 10 по 12.07.1943 г., допустившего потерю материальной части, два раза — бегство дивизии с поля боя[6]
Відомий російський історик і дослідник Курської битви В. Н. Замулін, коментуючи втрати 92 гв.сд. відзначав, що полковник В. Ф. Трунін не мав достатнього досвіду командування стрілецькою дивізією. Протягом року до призначення командиром 92 гв. сд він змінив три посади — командував трьома мотострілецькими бригадами, до 25 квітня 1942 року до командно-стройової роботи відношення не мав, був інструктором політвідділу, головою парткомісії, військовим комісаром штабу. Ніякої військової підготовки, за винятком військово-політичних курсів, не отримав. Війну Трунін закінчив заступником командира 354 сд, а потім був призначений комендантом табору військовополонених[6]. В донесенні командування 92 гв. сд про втрати за період від 7 до 17 липня 1943 року, направленого до Генерального штабу РСЧА після Курської битви повідомлялося:
За период боевых действий дивизия потеряла личного состава: убитыми — 924 человека, ранеными — 2212 человек, пропавшими без вести — 2499 человек, заболело — 5 человек, всего — 5640 человек.…Большое число потерь личного состава за счёт полков объясняется тем, что все 3 полка были в окружении на белгородском направлении, из окружения вышли с боями, в результате чего большое число пропавших без вести.[6]
У 20-х числах липня 1943 року дивізія була виведена із зони бойових дій на переформування.
В кінці вересня 1943 дивізія в складі 57-го стрілецького корпусу 37-ї армії зосереджена в районі Карпівки, із завданням форсувати Дніпро.
28 вересня частини дивізії роблять спробу з ходу форсувати Дніпро біля села Келеберда. На кінець дня правофланговий полк дивізії з боями захоплює Павлівку[7].
…В 4 часа 28 сентября десант передового отряда 92-й гвардейской стрелковой дивизии, имея по 50 человек на каждом из трех понтонов Н2П, направился к северному берегу острова с отм. 60,8 (см. схему 6). Противник обнаружил движение понтонов и открыл по десанту артиллерийский и минометный огонь.
В результате артиллерийского огня противника два понтона были потоплены, а последний был вынужден возвратиться к своему берегу. Дальнейшие попытки форсировать Днепр на этом участке успеха не имели. Сильный артиллерийский, минометный и пулеметный огонь противника не позволял спускать на воду другие переправочные средства.
Артиллерия 92-й гвардейской стрелковой дивизии пыталась подавить огневые средства противника, но безуспешно. Внезапность форсирования была потеряна, войска несли неоправдываемые потери, и все их попытки переправиться терпели неудачу.
Поэтому командующий армией приказал командиру 92-й гвардейской стрелковой дивизии временно прекратить форсирование.
У ніч на 29 вересня частини дивізії відновили форсування, 280 гв. сп захопив острів Молдаван, острів з відміткою 60,8. На кінець дня вдалося опанувати рубежем: колгосп «Перше Травня», радгосп «Партизан», Деріївка.
1 жовтня основні сили дивізії, форсувавши Дніпро, вели кровопролитні бої на плацдармі в районі сіл Деріївка і Успенка[8][7].
Наказом Верховного Головнокомандувача від 22 лютого 1944 року, за відзнаку при штурмі Кривого Рогу, дивізія удостоєна почесного найменування «Криворізька»[9].
Форсирование Днепра 37-й армией в районе Кременчуга (сентябрь — октябрь 1943 г.) // Сборник военно-исторических материалов Великой Отечественной войны. Выпуск 12 / Ответственный редактор генерал-лейтенант С. П. Платонов. — М : Военное издательство МО СССР, 1953. — 130 с.
Андреев С. А.. Совершенное ими бессмертно. О Героях Советского Союза-выпускниках учебных заведений проф.-техн.образования. — М : Высшая школа, 1986. — С. 161.
Собянин Г, Ященко Н. и др. Навечно в строю. — М : Воениздат, 1962. — Т. 4. — С. 174—182.
Считать живыми! / сост.: Д. Маркин. — Кишинёв : Картя Молдовеняскэ, 1978. — С. 38—53.
Исаев А. В.. Курская битва. Первая иллюстрированная энциклопедия. — М : Яуза, Эксмо, 2013. — 368 с. — 2000 прим. — ISBN 978-5-699-65014-9.
Колтунов Г. А., Соловьёв Б. Г.. Оборонительное сражение на южном фасе курского выступа (5-23 июля 1943 г.) // Курская битва. — М : Воениздат, 1970. — 400 с илл. с. — 50000 прим.
Замулин В. Н.. Засекреченная Курская битва. Неизвестные документы свидетельствуют. — М : Яуза, Эксмо, 2008. — 816 с. — 4000 прим. — ISBN 978-5-699-28288-3.
Список стрелковых, горнострелковых, мотострелковых, механизированных и воздушно-десантных дивизий РККА, дивизий НКВД (1941—1945) / Справочник. — М : Книга по требованию, 2012. — 97 с. — ISBN 978-5-5131-0367-7.
.jpg)