PROFILPELAJAR.COM

Ґотфрід
Ґотфрід
нім. Gottfried
	Ґотфрід Світлина Ґотфріда Гогенлое-Ланґенбурзького близько 1916 року
8-й князь Гогенлое-Ланґенбурзький
Початок правління:	11 грудня 1950
Кінець правління:	11 травня 1960
Партія:	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Попередник:	Ернст II
Наступник:	Крафт
Дата народження:	24 березня 1897
Місце народження:	Ланґенбург, Королівство Вюртемберг
Країна:	Німецька імперія
Дата смерті:	11 травня 1960 (63 роки)
Місце смерті:	Ланґенбург, ФРН
Поховання	Лангенбург
Дружина:	Маргарита Грецька та Данська
Діти:	Крафт, Беатрікс, Андреас, Рупрехт, Альбрехт
Династія:	Гогенлое-Ланґенбурги
Батько:	Ернст II
Мати:	Александра Саксен-Кобург-Готська
Нагороди:
	Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
	Ґотфрід у Вікісховищі

Князь Ґотфрід Гогенлое-Ланґенбурзький (нім. Gottfried zu Hohenlohe-Langenburg), повне ім'я Ґотфрід Герман Альфред Пауль Максиміліан Віктор Гогенлое-Ланґенбурзький (нім. Gottfried Hermann Alfred Paul Maximilian Viktor zu Hohenlohe-Langenburg), ( 24 березня 1897 — 11 травня 1960) — титулярний князь Гогенлое-Ланґенбурзький у 1950—1960 роках, син попереднього князя Гогенлое-Ланґенбурзького Ернста II та британської принцеси Александри Саксен-Кобург-Готської. Зробив кар'єру у банківській справі. Член НСДАП від 1937 року. Під час Другої світової війни служив головою розвідки на Східному фронті до 1944 року.^[1]

Біографія

Ґотфрід народився 24 березня 1897 року у Лангенбурзі. Він став первістком в родині принца Гогенлое-Ланґенбурзького Ернста та його дружини Александри Саксен-Кобург-Готської, з'явившись на світ за одинадцять місяців після їхнього весілля. Родина згодом поповнилася доньками Марією Мелітою, Александрою та Ірмою. Молодший брат Альфред прожив лише два дні. Резиденцією сімейства був замок Ланґенбург.

Готтфрід на світлині Едуарда Уленгута, 1906

У 1900—1905 роках родина мешкала у Саксен-Кобург-Готі, де батько був регентом. У 1913 році Ернст успадкував титул князя Гогенлое-Ланґенбурзького. Часто жив у Берліні у справах. Родина в цей час часто мешкала на фермі Марії Саксен-Кобург-Готської в Тюрингії та маєтку на півдні Франції.^[2]

Виховання дітей було покладене на наставників та гувернанток. Готтфрід після цього навчався у Дрездені та Кобурзі. У 1915 році вступив добровольцем до війська.

У 1919 році після уходу зі служби, два семестри вивчав економіку в Гайдельберзькому університеті та проходив навчання комерції у Берліні у 1920—1921 роках. Стажувався в банку Мюнхена у 1922—1923 роках. Згодом працював у різних міжнародних компаніях і банках.

У 1927—1928 роках був зарученим із багатою американською вдовою Глорією Морган-Вандербільт, яка мала малолітню доньку від першого шлюбу.^[3] Втім, заручини були розірвані.^[4]

3 грудня 1930 року принц заручився із принцесою Греції та Данії Маргаритою.^[5] Вінчання відбулося на 35-річницю весілля його батьків, 20 квітня 1931 у Ланґенбурзі.^[6] Шлюб виявився гармонійним. Від 1933 року подружжя постійно проживало у Ланґенбурзькому замку.^[7] Після народження мертвої доньки у 1933, пара мала п'ятеро дітей:

Крафт (1935—2004) — наступний титулярний князь Гогенлое-Ланґенбургу у 1960—2004 роках, був двічі одруженим, мав трьох дітей від першого шлюбу;
Беатрікс (1936—1997) — одружена не була, дітей не мала;
Андреас (1938—2021) — був одружений із Луїзою Шонбург-Вальденбурзькою, мав двох доньок;
Рупрехт (1944—1978) — одружений не був, дітей не мав;
Альбрехт (1944—1992) — був одруженим з Марією-Гільдегардою Фішер, мав єдиного сина.

Від 1933 року принц займався управлінням родинною нерухомістю. Окрім Лангенбургу, у його віданні знаходився також замок Вайкерсхайм,^[8] де родина інколи проводила літні місяці.

1 травня 1937 Ґотфрід став членом НСДАП № 4 023 070.^[9]

Під час Другої світової війни служив в офіцерському званні на Східному фронті до 1944 року, був головою розвідувальної служби. Був серйозно поранений. У липні 1944 приєднався до змови аристократів, які планували замах на фюрера.^[10]^[11] Виведений за це з лав армії за наказом Гітлера через «крамольні родинні зв'язки з іноземними компаніями». В останні тижні війни перетворив Ланґенбурзький замок на головну місцеву перев'язочну станцію та військовий шпиталь, де розміщувалися 40 поранених. Під час вторгнення американських військ 12 квітня 1945 року провів переговори, домовившись, що місцеве населення матиме годину, аби покинути село перед обстрілом та дістатися його замку, де люди будуть у безпеці.^[1] Після війни він три місяці служив на військовий уряд США як ландрат у Крайльхаймі. Після цього повернувся до виконання почесних обов'язків у клубах та асоціаціях, у тому числі, в Автомобільному клубі Німеччини та Вюртемберзької асоціації дворян.

У 1947 році подружжя не було запрошене на весілля брата Маргарити Філіпа Маунтбаттена із кронпринцесою Великої Британії Єлизаветою через симпатії Ґотфріда до нацистів у попередні роки.

Як «співгромадянин серед співгромадян», принц брав участь у вирішенні проблем населення та проявив великий інтерес до збереження культурних цінностей своєї батьківщини. Його зусилля були нагороджені початком повільного розвитку туризму в регіоні. Навесні 1950 року принц відкрив кафе на території розарію замку. У тому ж році почав займатися експортом деревини.^[12] 11 грудня помер його батько, і Ґотфрід успадкував титул князя Гогенлое-Ланґенбурзького. У 1960 році він зробив частину замку музеєм, відкритим для публіки. Бажаючі могли відвідати каплицю та сім кімнат (включаючи кімнату в стилі бароко, кімнату архівів, нову їдальню, королівську палату, бібліотеку Феодора та ін). В такий спосіб Ґотфрід фактично заклав основи туризму в Ланґенбурзі.^[1]

Він помер у Ланґенбурзі 11 травня 1960 у віці 63 років за часів Конрада Аденауера. Похований на родинному цвинтарі Ланґенбургу.^[13] Дружина пережила його більш, ніж на двадцять років. Похована поруч.

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Почесний хрест ветерана війни з мечами
Нагрудний знак «За поранення» в сріблі (1944)

Титули

24 березня 1897—11 грудня 1950 — Його Світлість Принц Ґотфрід Гогенлое-Ланґенбурзький;
11 грудня 1950—11 травня 1960 — Його Світлість Князь Гогенлое-Ланґенбургу.

Генеалогія

Ернст I

Феодора Лейнінґенська

Вільгельм Баденський

Єлизавета Александріна Вюртемберзька

Альберт Саксен-Кобург-Готський

Леопольдіна Баденська

Альфред Едінбурзький

Марія Олександрівна

Ернст II

Александра Саксен-Кобург-Готська

Ґотфрід

Примітки

↑ ^а ^б ^в Стаття «In guter Erinnerung» від 11 травня 2005 року [1] (нім.)
↑ Державний архів Баден-Вюртембергу. Біографія Ірми та Александри Гогенлое-Ланґенбурзьких [2] (нім.)
↑ Стаття «Inside the Custody Battle for 10-Year-Old Heiress Gloria Vanderbilt» від 30 вересня 2016 року [3] [Архівовано 11 листопада 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ Стаття «Заручниця фортуни» у «The Washington Post» від 29 червня 1980 року [4] [Архівовано 28 серпня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ Заручини Маргарити Грецької із принцом Гогенлое-Ланґенбурзьким [5] [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
↑ За іншими даними, воно пройшло 18 квітня.
↑ Спадок княгині Маргарити [6] [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.] (нім.)
↑ Офіційний сайт замку Лангенбург. Князь Ґотфрід [7] (нім.)
↑ Ernst Klee: Das Kulturlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. S. Fischer, Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-10-039326-5, стор. 261.
↑ Стаття Мареа Доннеллі «Nazis cast murky shadow over royals» у «The Daily Telegraph» від 20 липня 2015 року [8] [Архівовано 6 листопада 2017 у Wayback Machine.]
↑ Стаття Іветти Альт Міллер «Невероятная история принцессы Элис» [9] (рос.)
↑ Kolonial-Projekte. Das Fürsten-Konsortium. In: Der Spiegel. № 30/1957 [10] [Архівовано 18 квітня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
↑ Родинний цвинтар у Ланґенбурзі [11] [Архівовано 3 травня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)

Література

Wolfram Angerbauer: Die Amtsvorsteher der Oberämter, Bezirksämter und Landratsämter in Baden-Württemberg 1810 bis 1972. Herausgegeben von der Arbeitsgemeinschaft der Kreisarchive beim Landkreistag Baden-Württemberg. Theiss, Stuttgart 1996, ISBN 3-8062-1213-9, стор. 323.
Jonathan Petropoulos: Royals and the Reich: The Princes von Hessen in Nazi Germany. Oxford University Press, Oxford 2006, ISBN 0-19-516133-5, стор. 160