Якання

Якання (біл. яканьне, рос. яканье) — перехід голосних [о], [е] в першому складі перед наголосом після м'яких приголосних у [а] (біл. зе́лень — зялё́ны, дзе́нь — дзянё́к).

Якання властиво більшості акаючих говорів білоруської та російської мов[1].

У словах іншомовного походження якання зазвичай не спостерігається: біл. зэфір, сэрвіз.

Для північно-східного діалекту білоруської мови, що включає полоцьку і вітебськ-могильовської групи говірок, характерно дисиміляційне якання (поряд з дисиміляційним аканням), у той же час як західний діалект, який об'єднує гродненсько-барановицьку і слуцько-мозирську групи говірок, характеризується не дисиміляційним (сильним) яканням та аканням[2].

Примітки

  1. ↑ Касаткин Л. Л., «Яканье» // Русский язык. Энциклопедия / Ю. Н. Караулов (гл. ред.) — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Большая российская энциклопедия, Дрофа, 1997 г. — 703 с. — 50000 экз. — ISBN 5-85270-248-X. (рос.)
  2. ↑ Судник М. Р., «Белорусский язык» // Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. В. Н. Ярцевой. — М.: Советская энциклопедия, 1990 г. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)

Джерела

  • Галіна Андарала, Віктар Бекіш, Сяргей Берднік, «Беларуская мова». Вучэбны дапаможнік для пед. ВНУ / Пад рэд. Ларысы Грыгор'евай. — г. Менск: Вышэйшая школа, 1994 г. — 366 с. — 20 000 ас. — ISBN 5-339-00950-5 (біл.)