PROFILPELAJAR.COM

Щербина Ігор Іванович
Щербина Ігор Іванович;
Полковник
Загальна інформація
Народження	3 липня 1966 ; Іваньки, Маньківський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	16 лютого 2015 (48 років) ; Дебальцеве, Горлівський район, Донецька область, Україна
Псевдо	«Сват»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Механізовані війська
Формування	«Кривбас»
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Дебальцеве;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щербина.

І́гор Іва́нович Щерби́на (позивний «Сват»; 3 липня 1966, с. Іваньки, Маньківський район, Черкаська область — 16 лютого 2015, м. Дебальцеве, Донецька область) — український військовик, полковник, заступник командира батальйону, 40-й окремий мотопіхотний батальйон «Кривбас» (17-а окрема танкова бригада), нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня^[1].

Життєпис

Ігор Іванович Щербина народився 3 липня 1966 року в селі Іваньки на Черкащині. З дитинства Ігор мріяв стати військовим та захищати рідну Батьківщину. У 1983 році закінчив середню школу, у цьому ж році вступив до Орджонікідзевського вищого загальновійськового командного училища імені Єрьоменка до роти глибинної розвідки.

Після закінчення училища був направлений до міста Термез (Узбекистан) у полк резерву офіцерського складу. У 1987 році служить у Київському військовому окрузі, був командиром навчального мотострілецького взводу 354 гвардійського мотострілецького полку. Після розпаду Радянського Союзу Ігор Іванович вирішив, що військову службу він буде продовжувати в незалежній Україні.

З 1991—1994 роки був командиром роти навчально-бойових озброєнь та техніки м. Києва.

У 1994 році брав участь у миротворчих силах ООН (в Югославії). Ігор Іванович не дуже полюбляв розповідати про несення військової служби в Югославії, але іноді наголошував на тому, що українські військовослужбовці 240 окремого батальйону у складі миротворців ООН гідно несли військову службу, контролювали транспортні шляхи, допомагали відновлювати лікарні, школи, дороги, в м. Сараєво в Боснії та Герцеговині.

У 1996 році закінчив Національну Академію Збройних Сил України за спеціальністю: «Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з'єднань) Сухопутних військ».

З 1999—2005 роки був заступником командира механізованого полку військової частини частині А—1622. У 1999 році за сумлінне виконання службових обов'язків Указом Президента України Ігоря Івановича було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У 2004 році — відзнакою Міністра Оборони Збройних сил України «Доблесть і Честь». З 2005 по 2007 рік його було призначено командиром цього ж полку.

2007 року звільнився у запас. Працював на ДП «Судномех» Київського суднобудівного заводу, потім — начальником відділу з питань цивільного захисту населення Якимівської райдержадміністрації^[2].

У 2014 році переїжджає до смт. Якимівка на Батьківщину своєї дружини Олени Леонідівни. В цьому ж році успішно пройшов конкурс в Якимівську районну державну адміністрацію на посаду начальника відділу з питань цивільного захисту населення райдержадміністрації Якимівського району Запорізької області^[3].

Ігор Іванович вів активну громадську діяльність, був одним з ініціаторів створення громадського формування з охорони громадського порядку та кордону Якимівського району «Патріот». Патрулюючи вулиці Якимівки, він дуже часто розповідав молодим хлопцям про військову службу, військову техніку, та важливість фізичної підготовки майбутнього військовослужбовця ЗСУ.

В серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ на посаду командира 3-го батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»)^[4].

З грудня 2014 року перебував в районі м. Дебальцеве.

Обставини загибелі

Ігор Іванович після виходу з Дебальцевого більшості своїх військовослужбовців останнім проривався з колоною поранених і вбитих бійців разом зі спецпризначенцями 16 лютого 2015 рокуріли його не змогли евакуювати. Коли військові повернулися на поле бою, полковника там не було. Його вважали зниклим безвісти^[5].

У червні 2015 року за експертизою ДНК ідентифікований серед загиблих. 1 липня 2015 року урочисто похований у смт. Якимівка, Якимівський район, Запорізька область^[6].

Увічнення пам'яті

У Якимівському історико-краєзнавчому музеї було відкрито пам'ятний стенд, а в місцевій сільраді — куточок пам'яті, присвячений загиблому в зоні АТО полковнику ЗСУ земляку І. І. Щербині^[7]. Для увіковічення пам'яті І. І. Щербини встановлена меморіальна таблиця на будинку в смт Якимівка, де він мешкав із родиною. На його честь перейменована вулиця Жовтнева в смт Якимівці^[8]. Також на його честь перейменована головна вулиця у рідному селі Іваньки на Черкащині.

Нагороди

Орден Червоної Зірки, медалі й відзнаки.
За військову службу та миротворчу діяльність нагороджено медаллю ООН у боротьбі за мир, та грамотою.
орден Богдана Хмельницького III ступеня (Указ Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року), за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[9].
орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня, посмертно (розпорядження голови Запорізької обласної ради від 11.10.2017 № 402-н)^[10]