1921 року вийшла заміж за священика Федора Шулежка, який згодом приєднався до Української автокефальної православної церкви. Після того, як чоловіка репресували 1937 року, Олександра сама залишилася з чотирма дітьми. Один син помер немовлям, другий загинув під час війни (згорів заживо танкістом), а доньки Алла і Лариса вижили.
Після окупації Черкас Олександра Максимівна створила притулок для багатьох осиротілих дітей, хоча при цьому ризикувала життям свої рідних доньок. Їй вдалось врятувала від смерті й голоду 102 дитини, з них 25 дітей були євреями.
Завдяки сміливості, винахідливості, знанню німецької мови їй вдалось вводити в оману німецьку окупаційну адміністрацію і поліцаїв. На невеличкій земельній ділянці притулок організував господарство: тримали курей, кіз, поросят, яких годували самі вихованці. Єврейських дітей у притулку записували як українців, греків, вірмен або татар залежно від особливостей зовнішності. Під час перевірок їх переховували в ізоляторі. Поліцаям говорили, що там тримають інфекційних хворих.
Відступаючи, німці примусово евакуювали і притулок. Хоча частину дітей Олександрі вдалось влаштувати в навколишніх селах, але з іншими довелось поїхати з німцями. Під час перебування у Вінницькій області, користуючись розгубленістю німців, Олександра Максимівна змогла повернутись з дітьми до Черкас.
Але там її чекала недовіра радянської адміністрації і заборона на спілкування з дітьми притулку і на роботу за фахом. Вона змогла лише влаштуватись на роботу до реєстратури в поліклініці. До 1968 року її підозрювали у співпраці з фашистами.
Та все ж завдяки священику Троїцької церкви отцю Омеляну їй було видано партизанський квиток, а згодом її знайшла заслужена нагорода — 1985 року їй вручили Орден Вітчизняної війни. Також вона стала двічі почесним донором СРСР, здавши за життя 150 літрів крові.[2]
На старості років Олександра Максимівна переїхала до однієї з дочок у Київ. 1994 року вона пішла з життя.
Пам'ять
11 червня 1996 року «Яд Вашем» присвоїв їй почесне звання «Праведник народів світу». Її ім'я також викарбувано на Стіні Пам'яті Алеї Праведників народів світу.
2008 року з друку вийшла книжка «Пам'яті славетної землячки», автори Раїса Загоріна, Таміла Шапіро, Черкаси, видавництво «Вертикаль»[3].
5 серпня 2013 року в Черкасах на стіні будинку № 200 на вулиці Хрещатик відкрили меморіальну дошку на честь Олександри Шулежко.[4]
22 грудня 2022 року колишню вул. Пушкіна в м. Черкаси було перейменовано на вул. Праведниці Шулежко.
2015 року вийшов присвячений їй документальний фільм "Олександра Шулежко. Доля праведниці".[5]
