PROFILPELAJAR.COM

Шпак сірий

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Шпакові (Sturnidae)
Рід:	Сірий шпак (Spodiopsar)
Вид:	Шпак сірий

Біноміальна назва

Spodiopsar cineraceus
Temminck, 1835

Ареал виду

Синоніми

Sturnus cineraceus
Poliopsar cineraceus

Посилання

Вікісховище:	Spodiopsar cineraceus
Віківиди:	Spodiopsar cineraceus
ITIS:	915877
МСОП:	22710896

Шпак сірий^[2] (Spodiopsar cineraceus) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae)^[3]. Мешкає в Східній Азії.

Опис

Довжина птаха становить 21-24 см, вага 23 г. Довжина хвоста 62,5 мм у самиць і 65 мм у самців, розмах крил 125 см у самиць і 129 см у самців. Верхня частина тіла попелясто-сіра або бура, нижня частина тіла світло-сіра або білувата. Голова чорнувата, лоб, підборіддя і щоки білуваті. У самців верхня частина голови чорна з синюватим або зеленуватим металевим відблиском. Гузка білувата, кінчики крил і хвіста білуваті. Очі карі. Дзьоб оранжевий, на кінці чорний, лапи світло-оранжеві. Самиці мають дещо світліше забарвлення, молоді птахи мають тьмяніше забарвлення. Голос різкий, тріскучий.

Поширення і екологія

Сірі шпаки гніздяться в Центральному і Північно-Східному Китаї, в Манчжурії, Кореї, Східній Монголії, в Японії і на Далекому Сході Росії. Популяції Південної Кореї і Японії є переважно осілими, інші популяції взимку мігрують до Південного і Південно-Східного Китаю, Південної Японії, на Тайвань та на північ В'єтнаму. Бродячі особини спостерігалися на Філіппінах, в Таїланді і М'янмі. Сірі шпаки мігрують на південь в жовтні-листопаді, а повертаються в березні-квітні. Вони живуть на узліссях широколистяних лісів, і в ріколіссях, на полях, пасовищах, в парках і садах. Уникають густих лісів. Взимку часто спостерігаються на рисових полях. В Японії сірий шпак вважається одним з найпоширеніх птахів в міських парках.

Поведінка

Сірі шпаки є соціальними птахами. Зустрічаються в зграях по 30, рідко до 100 птахів. Влітку в місцях ночівлі можуть утворювати зграї до 1000 птахів, взимку чисельність зграй може досягати 50 тисяч птахів. Деякі птахи можуть за день долати до 40 км. Вони живляться комахами та їх личинками, іншими безхребетними і дрібними хребетними, влітку і восени також плодами і насінням вишні, шовковиці, дерну, японської софори, далекосхідної хурми, камфорного дерева і японської бирючини (Ligustrum japonicum).

Сезон розмноження триває з березня по липень, за сезон може вилупитися два виводки. Гніздяться сірі шпаки колоніями до 30 пар, в дуплах дерев, в тріщинах в стінах будівель або в шпаківнях, які встелюють сухою травою і пір'ям. В кладці від 4 до 7 яєць світло-блакитнувато-зеленого кольору. Інкубаційний період триває 12 днів, яйця насиджують і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 21-23 дні після вилуплення. Батьки продовжують піклуватися про них ще близько місяця, після чого молоді птахи приєднуються до зграй.

Сірі шпаки іноді стають жертвами гніздового паразитизму звичайних і малих зозуль. Крім того, у сірих шпаків спостерігається внутрішньовидовий гніздовий паразитизм, який може вражати до 20% всіх кладок.

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Spodiopsar cineraceus.
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Nuthatches, Wallcreeper, treecreepers, mockingbirds, starlings, oxpeckers. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 1 січня 2022.

Джерела

C. Feare, A. Craig, B. Croucher, C. Shields, K. Komolphalin. «Starlings and Mynas» Princeton University Press. 1999 ISBN 0-691-00496-X
Brazil, Mark A. & Yabuuchi, Masayuki (1991): The Birds of Japan. Christopher Helm, London. ISBN 1-56098-030-3
Jønsson, Knud A. & Fjeldså, Jon (2006): A phylogenetic supertree of oscine passerine birds (Aves: Passeri). Zool. Scripta 35(2): 149–186. DOI:10.1111/j.1463-6409.2006.00221.x (HTML abstract)
MacKinnon, John Ramsay, Phillipps, Karen & He, Fen-qi (2000): A Field Guide to the Birds of China. Oxford University Press. ISBN 0-19-854940-7
Robson, Craig(2002): A guide to the birds of Southeast Asia: Thailand, Peninsular Malaysia, Singapore, Myanmar, Laos, Vietnam, Cambodia. New Holland, London. ISBN 1-85368-313-2
West, George C. (2002): A Birder's Guide to Alaska. American Birding Association. ISBN 1-878788-19-1
Zuccon, Dario; Cibois, Anne; Pasquet, Eric & Ericson, Per G.P. (2006): Nuclear and mitochondrial sequence data reveal the major lineages of starlings, mynas and related taxa. Molecular Phylogenetics and Evolution 41(2): 333–344. DOI:10.1016/j.ympev.2006.05.007 PMID 16806992 (HTML abstract)