Прочанський дім у Москві, що його Микола Шереметєв побудував на пам'ять про свою дружину Парасковію. Нині тут міститься Інститут швидкої допомоги імени Скліфосовського. Кусково. Садиба Миколи Шереметєва.
Микола Шереметєв провів ранню юність при імператорському дворі. Його батько Петро Шереметєв був любитель театру й передав цю рису синові. У віці 13—14 років той виступав у приватних спектаклях свого батька, а потім — у великому придворному театрі. 1765 року зіграв роль бога Гіменея в міфологічномубалеті«Акід і Галатея» — разом із своїм приятелем дитинства, майбутнім царем Павлом I.
На ті часи в Росії діяло близько 170 театрів, у тому числі 53 у Москві. Повернувшись до цього міста й діставши посаду директора Московського дворянського банку, Микола Шереметєв почав удосконалювати театр свого батька в Кускові: давав спеціальну освіту дітям-кріпакам, що мали стати артистами (російська література, чужоземні мови, музика, спів, танці, дикція, вишукані манери). Зауваживши незвичайний талант в однієї з учениць — Парасковії, він приділяв їй дедалі більшу уваги й готував дівчину до майбутньої театральної кар'єри.
Спершу невеликий, приватний театр графа Петра Шереметєва переріс у трупу, якій були до снаги «опери й алегоричні балети». З часу свого повернення з-за кордону Микола Шереметєв не тільки уважно стежив за всіма театральними подіями в Москві, але й регулярно залучав свою трупу до виступів у Великому театрі Росії, запрошував провідних артистів цього театру навчати акторів-кріпаків. На початку 1790 він вирішив перевести кріпацький театр з Кускова до Останкіна. 22 липня1795 театр відкрився прем'єрою героїчної опери «Взяття Ізмаїла» (музика П. Потьомкіна, лібрето І. Козловського). З-посеред кріпацьких театрів тільки колектив графа Олександра Воронцова міг позмагатися з шереметєвським.
У 1796-му Шереметєв став сенатором, а в березні цього ж року переїхав до Санкт-Петербурга, на двір Катерини II. 6 листопада1796 імператриця померла, й трон успадкував Павло I, який дав Шереметєву звання маршала. Крім того, Микола Шереметєв обіймав посаду директора Імператорського театру (1799), згодом став директором Пажеського корпусу. Мешкав у Санкт-Петербурзі, Павловську, Гатчині й менше був зайнятий у театрі.
Останні роки життя
Через невиліковну хворобу (туберкульоз) Парасковії Жемчугової, його фактичної дружини, граф закрив театр в Останкіно і 6 листопада1801 таємно одружився з нею, попередньо знайшовши в архіві документи, які мали б свідчити про її походження з польського шляхетського роду Ковальових. 3 лютого1803 у них народився син — Дмитро. Шлюб оприлюднено тільки після смерти Жемчугової († 23 лютого 1803). Шереметєв звернувся з листом до царя й повідомив йому про одруження з жінкою, «походження якої було безперечно благородне», а також про народження сина Дмитра — спадкоємця.
Микола Шереметєв помер у 1809 році. У заповіті він розпорядився влаштувати скромний похорон, у простій домовині з дощок, а гроші, що були призначені на пишний похорон, роздати біднякам і передати монастирям. Похований у Петербурзі у родинній усипальниці графів Шереметєвих в Олександро-Невській лаврі.
Благодійність
У Ростові Микола Шереметєв упродовж 1794—1802 років спорудив Дмитрівський собор Спасо-Яківського монастиря й матеріально допомагав йому. Також збудував церкву Богородиці в Новоспаському монастирі, що в Москві. За 1793-1803 роки збудував Прочанський дім у Москві і церкву Святої Трійці при ньому. Він також засновник Невської богадільні в Петербурзі.
Почесті
На честь Миколи Шереметєва Дмитрівський собор Спасо-Яківського монастиря в Ростові нерідко називають Шереметєвським
На честь Миколи Шереметєва названо вулицю в Москви — Шереметьєвська
