У 1810 році переселилося до села МоринціЗвенигородського повіту. У цьому селі жив батько Катерини — Яким Бойко, але родина Шевченків оселилася не в тестя, а окремо, у дворі кріпака Колесника (по вуличному — Копій), садиба якого пустувала, бо самого господаря за непослух панові заслано до Сибіру.
Наприкінці 1815 родина Григорія Шевченка повернулася до Керелівки в хату Івана Шевченка, потім — у хату, куплену в П. Тетерюка; з 1817 родину записано в книгах кирилівської церкви. 1822 року віддав Тараса Шевченка у навчання до дяка Павла Рубана.
Чумакував, а також возив панську пшеницю до Одеси, Києва та інших міст. У мандрівки брав із собою Тараса. Про одну з таких подорожей Шевченко згадав у повісті «Наймичка».
Пізньої осені 1824 року в непогоду він застудився в дорозі, занедужав. Коли його привезли до Керелівки, геть зліг.
Перед смертю батько залишив відоме передбачення: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його мов наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».[2] Господарювання в домі доручив старшому синові Микиті.
Примітки
↑Жур П. Труди і дні Кобзаря: Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Петро Жур ; вступ ст. М. М. Павлюка. — Київ : Дніпро, 2003. — (Бібліотека Шевченківського комітету) — С. 19 (ЦДІА України. - Ф. 127, оп. 1015, спр. 121, Арк. 66). У «Шевченківській енциклопедії» (Шевченківська енциклопедія: В 6 т. – К.: НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 2015. – Т. 6. – С. 872) дату смерті подано лише за старим стилем.
↑Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 22-23