PROFILPELAJAR.COM

Шахта «Яніна»
Kopalnia Węgla Kamiennego „Janina”
	Шахта «Яніна» в ночі
Країна	Республіка Польща
Розташування	ul. Górnicza 23, 32-590 Лібйонж, Польща
	50°05′32″ пн. ш. 19°19′55″ сх. д. / 50.0921° пн. ш. 19.332° сх. д.
Власник	Tauron Wydobycie SA
Директор	Leszek Gąsiorek
Фактичний видобуток	1,75-2,6 млн. т/рік
Рік будівництва	1907
Термін служби	80...100 р.
Кількість працівників	2841 (в 2007 р.)
Технологічна схема
Пластів в роботі	3
Глибина розробки	500 м; план: 800 м (в 2018 р.)
Запаси вугілля
Робочі пласти	118, 119/2 та 201/1
Резервні пласти	203/3, 203/4 та 207
Балансові запаси	841 млн. т
Вугільний басейн; (район, родовище)	Малопольський вугільний басейн
Сайт	tauron-wydobycie.pl/spolka/zg-janina/charakterystyka-zakladu
Додаткова інформація
Шахта «Яніна» у Вікісховищі
	вугілля схильне до самозаймання, великий водоприплив

Шахта «Яніна» — кам'яновугільна шахта у Лібйонжу (Малопольща). Одне з двох вугільних родовищ в Малопольському воєводстві (Польща). Шахта діє від 1907 р.. Свою назву отримала від імені дружини або дочки першого власника шахти — Алексіса Барті (пол. Alexis Napoléon Eugène Jean Bartet). Проте цю легенду спростовує його онук — Бернард Барті. Шахта «Яніна» належала Галісійській компанії шахт (фр. Compagnie Galicienne de Mines)^[5].

Історія

У 1899 році шахта була створена на землі, що викупили французькі торговці, у тодішніх селищах Лібйонж Маленький та Лібйонж Великий, і населених пунктах Мочидло і Жаркі. У 1901 р. записано було уперше компанією, що утворилася в Парижі в 1906 р.. Ця компанія була з акціонерним капіталом у тодішніх 5,5 млн. франків. До початку Першої світової війни, шахта не мала фази запуску.
У 1910 р. обсяг виробництва згідно зі статистикою становив викопаних 19000 тонн вугілля; виробництво в 1914—1918 рр. збільшилася з 95 до 149 тисяч тонн^[6].
З 1920 р. до 1939 р. французькі власники відновили контроль над своєю шахтою та найняли польське керівництво. Протягом усього міжвоєнного періоду як співвласник Алексіса Барті шахтою керував інженер Зигмунт Щотковський. А його заступником з технічних питань юув «голова шахти» інженер Юзеф Литвинишин^[7], батько професора Єжи Литвинишина.
Після початку Другої світової війни до середини 1940 р. окупаційна влада наказувала З. Щотковському; пізніше копальнею керував австріяк з Ґрац Ладіслаус Франц Тренчак (Ladislaus Franz Trenczak)^[8], який користав з праці в шахтах військовополонених, і організацією трудового табору^[9].
У січні 1943 р. новий менеджер шахти був інженер Ґюнтер Фолкенан (нім. Günther Falkenhahn), котрий завів туди перших британських ув'язнених на основі заснованого нім. Kriegsgefangenenlager Arbeitskommando E-562 Janinagrube (команда експлуатації військовополонених E-562 шахти «Яніна»), підпорядковане Stalag «VIII B» у Забже. Військовополонені, котрі відмовляються працювати в шахті восени 1943 р., німцями перетворені в трудовий табір військовополонених, виправно-трудовий табір нім. Arbeitslager Janinagrube (трудовий табір копальні «Яніна»), залежного від адміністрації концентраційного табору «Аушвіц». У цьому таборі працювало від 800 до понад 900 ув'язнених з різних частин Європи. Видобуток тоді становив близько 300 тисяч тонн на рік.
У січні 1945 р. напередодні ліквідації табору там налічувалося 853 ув'язнених. Після того, як фронт перейшов через шахту в 1945 році, копальня «Яніна» була націоналізована і в лютому відновила видобуток.
У 1961 році почалося буріння нового стовбуру «Яніна III», два роки по тому — стовбур «Південний», а в 1964 р. — стовбур «Західний».
На початку 1970-х років видобуток становив у «Яніні» близько 1,8 млн тонн на рік, де працювало близько 4000 осіб. А у 1972 р. видобуток в «Яніні» перевищив 2 мільйони тонн, у 1978 р. — три мільйони, в 1980-х роках залишився на рівні 3,5 млн тонн^[10].
З 1989 року від періоду демократичних та економічних трансформацій у Польщі починається скорочення роздутих штатів, особливо серед робітників зайнятих на поверхні. Чисельність працівників зменшилася протягом перших кількох років більше як на тисячу осіб, також скоротився й видобуток.
У 1993 р. шахта увійшла до складу «Надвіслянської вугільної компанії» (пол. Nadwiślańska Spółka Węglowa S.A.) у Тихах.
А 1 лютого 2003 р. заявила себе як одна шахта з 23 закладів у вугільній компанії.
Після 1 квітня 2004 р. у результаті послідовних перетворень департаменту гірничорудної промисловості та енергетики ТОВ «Яніни» (пол. ZGE Janina) 1 липня 2005 р. ТОВ «Яніна» стала співпрацювати з ТОВ «Собеський Явожно» (пол. ZGE Sobieski Jaworzno). У наслідку чого виник «Південний вугільний концерн» (пол. Południowy Koncern Węglowy).
У листопаді 2007 р. трудова зайнятість у ТОВ «Яніна» склала 2841 співробітників (у тому числі 1937 робочих підземних)^[11]. У 2005 р. видобуток склав близько 2,2 млн тонн^[12]; в наступні роки залишалося на рівні від 1,75 до 2,6 млн тонн. Відкладення корисних копалин шахти «Яніна» на даний час оцінюється в 20 % кам'яного вугілля від загальної кількості у всій Польщі^[13]. Це діюча шахта з найбільшими ресурсами вугілля в Польщі, що оцінюється в 841 млн тонн, а тривалість роботи у 2003 році оцінювалася в 204 роки (до 2207 р.)^[14] на вичерпання всього покладу. Шахта в даний час належить до «Таурон Видобуток» (пол. TAURON Wydobycie S.A.)^[15].

Галерея

Шахта «Яніна» в Лібйонжу, карта 1905 р.
Довіреність А. Барті (Galicienne Compagnie Des Mines) для З. Щотковського 1922 р.
Панорама шахти «Яніна» в 1930-ті роки
Шахта «Яніна» близько 1938 р.
Сучасний вид на шахту «Яніна»

Примітки

↑ перший польський директор шахти (1920-1939): Зигмунт Щотковський
↑ Magazyn Koncern, Gazeta Południowego Koncernu Energetycznego, листопад 2007 (пол.)
↑ "Kopalnia Janina schodzi po węgiel na 800 metrów", wnp.pl 10.07.2013 (пол.)
↑ Zbigniew Grudziński, "Wystarczalność zasobów węgla kamiennego w Polsce w świetle planu dostępu do zasobów oraz prognoz zapotrzebowania na węgiel, "Polityka Energetyczna", Tom 8, Zeszyt 2/2005 (стр. 48), PL ISSN 1429-6675 (пол.)
↑ Zagadkowa Janina i Podróż sentymentalna dwóch Francuzów [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.], «Kurier Libiąski», 12.2006 r., str. 7-9, wyd. Libiąskie Centrum Kultury. ISSN 1895-6831 (пол.)
↑ Maria Leś-Runicka: Historia kopalni węgla kamiennego Janina w Libiążu. Libiąż: Południowy Koncern Węglowy, 2008, s. 24-25. (пол.)
↑ W opracowaniu M. Leś-Runickiej nt. historii kopalni Litwiniszyn wymieniony jest od r. 1935 jako dyrektor po Szczotkowskim, tymczasem do II wojny światowej pełnił tę funkcję stale Szczotkowski, zob. Wspomnienie o Zygmuncie Franciszku Szczotkowskim (1877—1943) w «Kwartalniku Historii Nauki i Techniki» nr 3/2013 (пол.)
↑ Trenczak (ur. 1888) przeżył wojnę; po wojnie był twórcą patentów w przemyśle górniczym [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]; później trafił do Pakistanu jako ekspert górniczy ONZ [Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Obozy w Libiążu w latach II wojny światowej [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Maria Leś-Runicka: (ibidem). s. 58-79. (пол.)
↑ Magazyn Koncern, Gazeta Południowego Koncernu Energetycznego, listopad 2007 r. (пол.)
↑ «Po pierwsze: zwiększyć wydobycie», portal ziemi chrzanowskiej przelom.pl [Архівовано 16 квітня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Magazyn Koncern, «Gazeta Południowego Koncernu Energetycznego» [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ Zbigniew Grudziński: «Wystarczalność zasobów węgla kamiennego w Polsce w świetle planu dostępu do zasobów oraz prognoz zapotrzebowania na węgiel» Polityka Energetyczna, Tom 8, Zeszyt 2, 2005 [Архівовано 16 квітня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
↑ TAURON Wydobycie zamiast PKW [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела

Maria Leś-Runicka, «Historia kopalni węgla kamiennego Janina w Libiążu», wyd. Południowy Koncern Węglowy ZG Janina, Libiąż 2008 r. (bez nru ISBN) (пол.)
miesięcznik «Nasze Forum. Wewnętrzny Magazyn Informacyjny Pracowników Grupy Tauron», wyd. Południowy Koncern Węglowy SA, 1-12 Jaworzno (numery rocznika 2012 r.). (пол.)
J. Zieliński, Budował Janinę [w:] «Przełom» — Tygodnik Ziemi Chrzanowskiej, ISSN 1231-5664, nr 48(1069), 5.12.2012, str. 22 (пол.)
J. Zieliński, Krzysztof Zieliński (lekarz), Wspomnienie o Zygmuncie Franciszku Szczotkowskim (1877—1943), Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, wyd. «Instytut Historii Nauki PAN», ISSN 0023-589X, R. 58, nr 3/2013, str. 129—145 (пол.)