Чіланум є типово індійським кинджалом, що був особливо популярним у маратхів і в Непалі, але також застосовувався у XVI—XVII сторіччях в імперії Віджаянагар. У могольському трактаті XVI сторіччя «Айн-і-Акбарі» чіланум згаданий під назвою кхапва, хоча деякі дослідники вважають, що кхапва і чіланум є різними видами кинджалів[1].
Опис
Клинок обоюдогострий, викривлений, інколи з подвійним вигином. Клинок може бути як вузьким, так і дуже широким, зустрічаються зразки з подвійним (роздвоєним) клинком. Поверхня клинка зазвичай має багато вузьких долів, є зразки з наскрізними долами, або ж по центру клинка розташоване ребро жорсткості. Клинок та ефес зазвичай виковувані з одного шматку сталі. Ефес має два основних варіанта форми: перша — гарда і навершя дископодібної форми, друга — і гарда, і навершя виконані у вигляді двох дугоподібних деталей, на наверші між ними розміщена шишечка. Така ж шишечка є і на дископодібних навершях. Руків'я тонке, зазвичай з округлим розширенням у центрі. Інколи ефес має захисну дужку, яка може відходити як від гарди, так і від навершя[1].
Варіанти конструкції та оформлення чіланума
З вузьким клинком
З подвійним клинком
З дископодібним ефесом
Захисна дужка, що відходить від гарди
Захисна дужка, що відходить від навершя
З декорованим ефесом
Чіланум і ханджарлі
Чіланум
Ханджарлі
Чіланум дуже схожий з кинджалом ханджарлі, який ймовірно, походить саме від чіланума. Різниця між чіланумом і ханджарлі полягає в тому, що клинок ханджарлі завжди має подвійний вигин, він зазвичай коротше і сильніше вигнутий ніж клинок чіланума. Також ханджарлі має іншу форму ефеса — з великим грибоподібним навершям, руків'я зазвичай без розширення в центрі, типового для чіланума. Ефес ханджарлі зроблений з іншого матеріалу, а не виковуваний з того ж шматка сталі, що і клинок[2].