Чорноморська доктрина (інша назва Чорноморська концепція) — геополітична концепція, яка каже, що причорноморські країни (всі країни, які мають вихід до Чорного моря) мають об'єднатися в один блок навколо політичних, економічних і соціальних цінностей, де лідером буде Україна, враховуючи перевагу України у площі, чисельності населення і його працелюбності^[1].

Створена і детально описана Юрієм Липою в однойменній праці 1940 року^[2]. «Чорноморська доктрина» стала першою публікацією, створеного того ж року Юрієм Липою спільно з Левом Биковським «Українського Чорноморського інституту».

З'явилась ця геополітична концепція напередодні Другої світової війни^[3], у той час, коли Україна була поділена між чотирма країнами, тобто не мала своєї держави, проте її дуже прагнула. Створення Чорноморської доктрини було результатом систематизації власних ідей Юрія Липи і напрацювань різних українських авторів. Степан Рудницький 1914 року у праці «Короткої географії України» розглядав Чорне море з погляду геополітики, 1918 року Михайло Грушевський в есе «Орієнтація чорноморська», що входило у трактат «На порозі Нової України», виклав основні ідеї щодо ролі Чорного моря у визначенні політики України, що по суті були геополітичною концепцією. 1923 року Степан Рудницький у праці «Українська справа зі становища політичної географії» відзначав важливість Чорного моря, а також передбачав створення мореплавного каналу між Чорним, Балтійським і Каспійським морями^[2].

Юрій Липа визначає важливу роль Чорного моря для усіх причорноморських країн (України, Грузії, Росії, Румунії, Болгарії, Туреччини)^[3], а Україна є своєрідним перекриттям моря — «склепінням», а це склепіння простягається зі заходу від річки Прут і Закарпаття, що опираються на річку Дунай, на схід до регіону Південного Кавказу й Ірану, що опираються на Каспійське море. Саме склепіння опирається на Крим, а ключем до нього є Білорусь і простягається воно з півночі на південь на 800—900 км^[4].

Білорусь відіграє дуже важливу роль у безпеці України, Юрій Липа порівнює її з шоломом, що захищає голову України. Якщо ж з Білоруссю не вдасться побудувати добросусідських відносин, то вона буде раною на шиї України, оскільки Білорусь може стати знаряддям східних чи західних сусідів^[5].

«Тавриду», а саме так Липа називав Крим, він визначав як центр усіх морських доріг Чорного моря й інструментом, що може пожвавити діяльність усього північного узбережжя. Цією назвою підкреслювався глибокий історичний зв'язок зі всім суходолом України і показувались права України на Крим. Також на користь того факту, що Крим був українським служив етнічний склад населення, де 1926—1932 роках переважали українці^[6].

Для безпеки України потрібно гарантувати безпеку Дністра зі заходу і Дону зі сходу. Контроль Дністра дозволить контролювати Серету, Тису і Прут, а також керувати Дунаєм^[7].

Контроль Дону дозволить контролювати Волгу і регіон Каспійського моря^[7], а також охороняти шляхи України на південь, до Ірану. Проте найголовнішим завданням Дону є оборона ресурсів Донецького регіону, регіону над Азовом і всієї Центральної України разом з Кримом^[8].

Юрій Липа переконував щодо доцільності створення чорноморсько-балтійської федерації між українцями, білорусами, поляками і литовцями, де Україна відігравала б головну роль^[3].

• Балто-Чорноморська вісь

• Липа Ю. Чорноморська доктрина // Всеукраїнська трилогія / Василь Яременко. — Бібліотека українознавства. — К : ВАТ «Білоцерківська книжкова фабрика», 2007. — Т. 2. — 392 с. — ISBN 978-966-608-753-2.

Це незавершена стаття про українську політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.