PROFILPELAJAR.COM

Черне́цтво було однією з найважливіших частин суспільства Візантійської імперії, яка надавала вплив на повсякденне життя практично кожного візантійця.

Передумови

Християнське чернецтво вперше з'явилося на території Римської імперії наприкінці ІІІ століття в Єгипті. У першій половині IV століття там склалися дві основні форми чернецтва, пустельницька і кіновія. Відлюдники, наслідуючи приклад Антонія Великого, прагнули досягти індивідуально порятунку шляхом аскетизму. У монастирях, що виникли у Верхньому Єгипті за зразком кіновіі Пахомія Великого, монахи проживали і працювали спільно і приносили обітницю послуху настоятелю. Монастирі, засновані за таким принципом, складалися з сотень або навіть тисяч ченців. З Єгипту монашество потрапило в Сирію і Палестину, де одержали поширення лаври, що поєднують пустельницькі та риси. В Анатолії Василій Великий склав монаші правила, які лягли в основу більш пізніх статутів-типиконів.

Характеристика

Особливістю візантійського чернецтва, порівняно з західним, є відсутність чернечих орденів. Замість цього кожен монастир мав свій типікон, що слідував правилам Василя або похідним від них документам. Перевагу, що Василь віддав кіновітному чернецтву перед відлюдництвом, і засудження крайніх форм аскетизму визначили подальшу популярність міського чернецтва. Наприкінці IV століття був заснований перший монастир в Константинополі, після чого їх число стало швидко рости. Зразком для наслідування в середньо- і пізньовізантійський період став столичний Студійський монастир, монахи якого в суспільній думці були головними хранителями істинної віри в період іконоборства у VIII—X століттях.

Організації чернечого життя

Візантійські імператори приділяли значну увагу організації чернечого життя. Імператор Юстиніан I прийняв закони, що регулювали не лише економічну діяльність монастирів, але й їх внутрішній устрій. Завдяки пожертвам, здійснюваних імператорами і приватними особами, монастирі акумулювали величезні земельні володіння. Усвідомлюючи негативний вплив цього явища, спроби обмеження монастирського землеволодіння робили практично всі імператори, починаючи з VIII століття. З IX століття чернецтво стало масовим явищем. Окрім найбільших монастирів, які користувалися підтримкою імператорської сім'ї та вищої аристократії, існувало величезне число дрібних монастирів, в яких жило не більше трьох ченців. У XII столітті монастир став проявляти ознаки моральної деградації, яке стало наслідком тривалого періоду матеріального благополуччя. Падіння Константинополя в 1204 році викликало відродження чернецтва, яке в грецьких державах сприймалося як ключовий елемент візантійської ідентичності. З відновленням Візантійської імперії в 1261 році почалися нові суперечки про ідеали чернецтва і християнської духовності, кульмінацією яких став ісихастський рух в XIV столітті на чолі з Григорієм Паламою.

Найважливішою функцією монастирів було надання притулку від світу, де можна було б вести праведне життя. Таке бажання могло виникнути у візантійців в будь-якому віці. Крім цього, монастирі виступали як благодійні установи, надаючи допомогу сиротам, людям похилого віку, хворим та іншим знедоленим верствам населення. На відміну від Заходу, освіта не входила в функції монастирів. Тим не менше їх роль в інтелектуальному і культурному житті країни була дуже значною. Найбільші монастирі мали скрипторії і бібліотеки праць переважно релігійного змісту. Значним був вплив чернецтва на розвиток візантійського богослов'я.

Література

на англійській мові

Angold M. Church and Society in Byzantium Under the Comneni, 1081-1261. — Cambr. : Cambridge University Press, 1995. — 604 p. — ISBN 0 -521-26432-4.
Charanis P. The Monastic Properties and the State in the Byzantine Empire // Dumbarton Oaks Papers. — Dumbarton Oaks, 1948. — Vol. 4. — P. 51—118.
Charanis P. The Monk as an Element of Byzantine Society // Dumbarton Oaks Papers. — Dumbarton Oaks, 1971. — Vol. 25. — P. 61-84.
Crislip A. T. From Monastery to Hospital. — University of Michigan Press, 2005. — 235 p. — ISBN 0-472-11474-3.
Galatariotou C. doc/rebyz_0766-5598_1987_num_45_1_2206 Byzantine ktetorika typika: a comparative study // Revue des études byzantines. — 1987. — Vol. 45. — P. 77—138. — DOI:10.3406/rebyz.1987.2206.
Jones A. H. M. The Later Roman Empire 284-602. — Oxf. : Taylor & Francis, 1964. — Т. II.
Hatlie P. The Monks and Monasteries of Constantinople, Ca. 350—850. — Cambr. : Cambridge University Press, 2007. — 549 p. — ISBN 978-0-521-84821-3.
Kaplan M. Monasteries: Institutionalisation and Organisation of Space in the Byzantine World until the End of the Twelfth Century // Diverging Paths? Shapes of Power and Institutions у Середньому Christendom and Islam. — 2014. — ISSN 0928-5520.
Meyendorff J. .html?id=GoVeDXMvY-8C Byzantine Theology: Historical Trends and Doctrinal Themes. — N. Y. : Fordham University Press, 1974. — 243 p. — ISBN 0-8232-0967-9.
Miller T. S. The Birth of the Hospital in the Byzantine Empire. — 288 p. — ISBN 0-8018-2676-4.
Morris R. Monks and laymen in Byzantium, 843-1118. — Cambr. : Cambridge University Press, 1995. — 330 p.
Nicol D. M. Church and Society in the Last Centuries of Byzantium. — Cambr. : Cambridge University Press, 1979. — 162 p.
The Oxford Dictionary of Byzantium : у 3 т. / ed. by Dr. Alexander Kazhdan. — N. Y., Oxf. : Oxford University Press, 1991. — 2232 p. — ISBN 0-19-504652-8.
Sheridan M. From the Nile to the Rhone and Beyond. Studies in Early Monastic Literature and Scriptural Interpretation. — Roma : Studia Anselmiana, 2012. — Т. 156. — 509 p. — (Analecta monastica 12).
Talbot A.-M. [https:// www.jstor.org/stable/41036120 Bluestocking Nuns: Intellectual Life in the Convents of Late Byzantium] // Harvard Ukrainian Studies. — Cambridge, MA : Harvard University Press, 1983. — Vol. 7. — P. 604—618.
Talbot A.-M. jstor.org/stable/23064039 An Introduction to Byzantine Monasticism // Illinois Classical Studies. — Champaign : University of Illinois Press, 1987. — Vol. 12, № 2. — P. 229—241.
Talbot A.-M. .jstor.org/stable/1291622 The Byzantine Family and the Monastery // Dumbarton Oaks Papers. — Dumbarton Oaks, 1990. — Vol. 44. — P. 119-129.

на німецькій мові

Hasse-Ungeheuer A. Das Mönchtum in der Religionspolitik Kaiser Justinians I. — B. : De Gruyter, 2016. — Т. 59. — 398 p. — (Millennium Studies в культурі та історії з першого millennium C.E.). — ISBN 978-3- 11-041136-2.
Savramis D. Zur Soziologie des byzantinischen Mönchtums. — Leiden–Köln : E.J. Brill, 1962. — 99 p.
Volk O. Die byzantinischen Klosterbibliotheken von Konstantinopel, Thessalonike und Kleinasien.