Церква Різдва Богородиці (Подмоклово) — зразок рідкісної церкви доби раннього російського бароко початку і середини 18 століття, яку вибудували в садибі Подмоклово три покоління Долгорукових.
Володарем села Подмоклово, що близько семи кілометрів від міста Серпухов, був Григорій Федорович Долгоруков (1656—1723). Родина Долгорукових походила зі старовинної московської аристократії. Старший брат Григорія — Яків Долгоруков, був наближеною особою до царя Петра І. Прибічником його реформ став і молодший брат, який прислужився як дипломат. Він починав військовом і був капітаном гвардії Преображенського полку. Здібного військового помітив цар і відіслав дипломатом в Польщу, де той перебував з 1700 по 1712 рр. Перебування за кордоном Григорій Долгоруков використав і для удосконалення фаху, і для самоосвіти, і для виховання при блискучому дворі онуки, дочки свого сина Катерини Олексіївни. Саме вона буде обрана в дружини молодого царя Петра ІІ.
В коротку перерву 1712—1714 рр. Григорій Долгоруков отримав відпустку, яку використав для розбудови власної садиби навколо Серпухова. Стара дерев'яна церква ніяк не задовольняла смакам європейські вихованого вельможі. Він звернувся з проханням до митрополита Стефана Яворського про дозвіл на побудову кам'яного храму і отримав той дозвіл. 1714 року в селі начерно добудували новий храм в вигляді ротонди з куполом, якого не мали навіть в столиці. Але немолодого дипломата наново викликали в Петербург і він наново відбув в Польщю, де перебува у 1715—1721 рр. Ветераном він повернувся в садибу і помер 1723 р.
Онук Микола Долгоруков
Родина Долгорукових мала стрімкий політичний злет по смерти Петра І, бо поборола самого князя Меншикова. Саме тоді і відбулися заручини Катерини Олексіївни з молодим царем. Але Петро ІІ застудився і помер напередодні вінчання, а нова імператриця Анна Іванівна, ворожо налаштована до Долгорукових, відправила всю родину в заслання до провінційної фортеці Ранненбург. Майно родини і садибу Подмоклово перевели в майно імператриці. Кам'яна церква довго стояла пусткою поряд з дерев'яною, яка і слугувала садибним храмом до 1754 року.
Рафаель Санті. Ротонда церкви на картині «Заручини Марії та Йосипа», Пінакотека Брера.
Повернути до життя ще дідом вибудовану церкву вдалося лише онуку — Долгорукову Миколі Сергійовичу, майно якому після заслання повернула імператриця Єлизавета Петрівна. В клопотанні про освяту садибної церкви він писав (російською): «А въ нынѣшнемъ 1754 годѣ помянутая каменная церковь мною именованная какъ алтарёмъ, такъ и святыми иконами и иконостасомъ и всей церковной утварью въ совершенство приведена. И желаю въ семъ году освятить, понѣже въ старой деревянной церкви службы уже отправлять за ветхостію никакъ невозможно». Про пам'ятку в Подмоклово, яскраву і довершену, довгий час не мали ніяких свідоцтв, окрім звістки про освяту 1754 року. Лише розшуки 1974 року дослідниці О. В. Якубовської довели, що садибна церква в сільці під Серпуховим — унікум, збережений неперебудованим від доби Великої Північної війни.
До 1930-х років під Москвою зберігався ще один ранньобароковий ротондальний храм — церква Сергія Радонезького в селі Хотмінки Наро-Фомінського повіту. Він був збудований в 1705–1710 рр. князем Борисом Олексійовичем Голіциним, фундатором декількох інших церков (у тому числі дубровицької церкви Знаміння). Це була невелика ротонда, оточена відкритою галереєю. Храм був зламаний більшовиками.
Ідея центричного храму
Ідея центричного храму тривалий час тривожила свідомість митців Італії доби Відродження. Ідею активно обговорювали і робили малюнки і плани. Серед інтерпретацій — центричні храми на картинах П'єтро Перуджино та Рафаеля Санті. Саме центричний варіант храму запропонував для нової споруди собору святого Петра в Римі — архітектор Браманте. Свої варіанти центричних храмів розробив і спадкоємець рішень Браманте в побудові собору в Ватикані — Мікеланджело Буонарроті.
Опис храму
Церква — центричний за планом храм з одною банею і куполом, прорізаним люкарнами. Нижній ярус утворений відкритою галереєю, прикрашеною балюстрадою з скульптурами апостолів. Мури споруди цегляні, потиньковані, розфарбовані в два кольори — жовте тло і білі деталі (пілястри, кружала арок, замкові камені, обрамлення вікон, карнизи).
В декорі ротонди — нічого від сухих, непластичних і поміркованих форм архітектури петровського Петербурга. Можливо, довершені форми споруди — через зразки італійської архітектури на кшталт спруд римського архітектора Карло Фонтана, образи яких і використані в проекті церкви Різдва Богородиці села Подмоклово.
Балюстраду провінційної церкви прикрасили шістнадцятьма фігурами апостолів і біблійних персонажів. І це в добу, коли за указом Синоду від 1722 року заборонялося використання скульптур в декорі православних храмів як вияв язичництва, ідолослужіння і гріха. Фігури подмокловської церкви створені у зріст людини і досягають 182 см. Кожний постамент має вирізане ім'я апостола чи євангеліста. Відсутність наріжних сходів на галерею сприяла недоступності фігур і їх збереженню на 300 років. Матеріалом для скульптур слугував не місцевий вапняк, кар'єри якого розташовані неподалік по берегам річки Ока, бо він нестійкий і руйнується від морозів. Для подмокловських скульптур використали мячковський камінь, легкий в обробці і морозостійкий. Ймовірно, кам'яні брили везли річкою і вже на місці в садибі створили скульптури.
Ґрунт під спорудою за 300 років дещо просів і викликав трішини в склепіннях галереї. Аби запобігти руйнації унікальної споруди частка арок галереї була закладена цеглою.
Садиба Долгорукових зруйнована за часів СРСР, і від неї збережені руїни лише одного флігеля.
_-_WGA18625.jpg)
