Центра́льний міськи́й парк Ві́нниці ім. М. Леонтовича[2] (до 2022 року Центральний Парк культури і відпочинку ім. Горького, ЦПКіВ ім. Горького) — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення у Вінниці, розташований у центрі міста, традиційне місце відпочинку багатьох вінничан і гостей міста.
Парк заснований у 1936 році. Його площа становить 40 га[коли?].
На території парку розташовані численні пам'ятники (М. Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а також «Алея славетних земляків», працюють об'єкти дозвілля і відпочинку: кіноконцертний зал «Райдуга», стадіон, ковзанка, міський планетарій, численні атракціони й ігрові автомати.
За понад 70-літню історію існування парк завжди був місцем святкувань як загальнодержавних, так і місцевих/міських подій і свят. Гарною традицією стало проведення тут народних гулянь та свят, зараз, зокрема, на День міста, День Перемоги, День Незалежності тощо.
Історія
Дорадянський період
Парк був створений на основі дубово-грабового масиву, який відмежовував західну околицю тогочасної Вінниці від земель магнатів Грохольських (П'ятничани), а також межував з вузькою ділянкою нещільних захоронень (до 5 га в дубовій діброві) польского римо-католицького цвинтаря і смужкою садиб.[3][4]
Пам'ятний хрест жертвам сталінських репресій у парку
У 1937–1941 роках співробітники НКВС проводили масові розстріли українського та польського населення у дворі будинку, що межував із парком, та ховали розстріляних на території парку в масових могилах. Вже за часів незалежності України проведено розслідування злочинів радянської влади, в ході якого загальна кількість ексгумованих тіл сягнула близько 10 тисяч.
Під час німецької окупації у період Німецько-радянської війни парк було вщент зруйновано. Темні сторінки недалекого минулого в Радянському Союзі були огорнуті тотальною мовчанкою.
24 січня1945 року після звільнення міста радянськими військами парк відновлює свою роботу.[5]
Радянський період після 1946 року
Автором Генерального плану з повоєнної реконструкції парку та проєкту побудови Літнього театру у 1946—1947 рр. був архітектор Костянтин Бірюков.
Автором проєкту головного вхідного ансамблю з боку пл. Гагаріна (Вінницька арка) у 1965—1967 р.р. був архітектор Роман Мархель.[6]
Активна культурно-просвітницька робота парку, турбота про організацію відпочинку вінничан призвели до того, що 1969 року наказом Міністерства культури УРСР парк став методичним центром 4 областей і отримав назву «Центральний». За змістовну культурно-масову, фізкультурно-оздоровчу роботу, рівень благоустрою парк неодноразово нагороджувався пам'ятними знаменами, вимпелами, дипломами, медалями і грамотами. Так, у 1986—89 роках парку присуджувався Перехідний червоний прапор Міністерства культури СРСР, який було довічно передано парку. У 1986 році колектив парку було нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України до 50-річчя від дня заснування парку. Протягом 40 років своїми виступами прикрашав усі загальноміські свята та урочистості ансамбль «Мелодія» при Парку (у Літньому театрі).
Парк в часи незалежності
За часів незалежності (після 1991 року) по роках шоково-економічної терапії 1990-х років, що позначилось на парку запустінням через брак коштів для підтримання його в належному стані, наприкінці 1990-х — у 2000-х Парк ім. Горького знову набув статусу центральної зони дозвілля і відпочинку вінничан і гостей міста, полагоджено і відновлено роботу атракціонів, споруджено нові пам'ятки, відкрилися нові заклади харчування (ресторан «Європа»), а всередині 2008 року на території парку відкрито ковзанку зі штучним покриттям критого типу «Льодовий клуб»[7].
31 серпня 2014 року вінницька ГО «Кресов'яци» при підтримці Консульства РП та громади міста відкрила на вцілілій каплиці залишків католицького кладовища (південно-східної частини парку) дві меморіальні таблиці.
Сьогодні важко уявити місто без цього чудового парку. Він завжди гарний — в літньому, молодому вбранні зеленого листя і залитий золотим промінням весняного сонця, або в сяйві іскристих наметів снігу, чи то в жовтогарячих кольорах осені. Вінничани протягом декількох поколінь по праву пишаються своїм неповторним зеленим оазисом у самому центрі міста, що є прекрасним місцем відпочинку і розваг.
Рослинність
Центральний міський парк Вінниці знаходиться на території Літинського геоботанічного району дубових, грабово-дубових і дубово-соснових лісів. Площа грабово-дубових та грабових лісів є незначною. Дубові ліси представлені класами асоціацій дубових лісів крушинових, ліщинових, татарськокленових, свидинових. У парку переважають лісовий (займає понад 50 % від озелененої площі) та регулярний (близько 30 %) типи садово-паркових ландшафтів. Існуючі насадження лісового типу ландшафту парку створені на базі корінної діброви (Querceta roboris) й збереглися донині, проте підлісок дуже змінився, з'ясувати клас асоціацій корінного лісу зараз складно.
Дуб черешчатий переважає на 2,75 га (13,3 % від озелененої площі). Це наймальовничіші ділянки парку. На незначних за площею ділянках переважають супутники дуба — ясен звичайний і липа серцелиста. На більшій частині території не домінує жоден вид (тут зростають граб звичайний, клен польовий, клен звичайний, ясен звичайний, дуб черешчатий тощо), тобто це колишня діброва, з якої видалено багато дубів[8].
Центральна вхідна група в парк з пл. Гагаріна (Вінницька арка)
Література
Царенко, С., Вінницький центральний парк-пам'ятка / С. Царенко // Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості. Альманах. — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 41 — 51.
Талесник, В., Наш парк: Про історію Вінницького парку культури і відпочинку імені Горького / В. Талесник // Вінницький альбом: Літературно — художній альманах. Вип.3. — 2005. — С. 388—391.
Городських, О., Денисова, Л., Волошина, Т., Історико-пошуковий проект «Творці архітектури Вінниці» / О. Городських // Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості. Альманах. — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 108—128.
Клименко, Ю. О., Деревна рослинність старовинних парків Вінниччини // Пробл. урбоекол. та фітомеліорації: Зб. наук.-тех. праць. — Львів: УкрДЛТУ, 2003. — Вип. 13.5. — С. 299—302.
↑Городських, О., Денисова, Л., Волошина, Т., Історико-пошуковий проект «Творці архітектури Вінниці» / О. Городських // Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості. Альманах. — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 108—128.
