Вперше храм Бейюе було закладено або за династії Північна Вей (386—584) або за династії Тан (618—907), але може бути, що це місце використовувалось ще аж у 2 столітті до н. е. династією Хань.[2][3] Храм двічі відбудовувався, вперше у 991, після того, як його було знищено Кидані у 950-ті, а вдруге в 1270.[3] Відповідно до збереженого зображення храму з місцевої історії Цюйяну, що датується 1672, храм на цей час вже набув сучасного вигляду.[4]
У часи династії Сун, храм Бейюе використовувався як альтернативне місце для жертвоприношення до Північної Вершини, гори Хен, однієї зі священних гір у даосизмі. Упродовж цього часу, гора Хен контролювалась династією Ляо (916—1125). З метою підтримувати політичну легітимність та отримувати даоську підтримку, храм Бейюе імператором Сун було обрано місцем жертвоприношення до Шеншан.[5] Навіть попри те, що гора не контролювалась Сун, вони були переконані, що «геомантична жила[en]» що направить їх жертви може прорубатись крізь контрольовану ворогом територію й досягнути мети.[6]
Архітектура
Павільйон Тяньї
Храм Бейюе розташовується на осі північ-південь і складається з шести будівель, що збереглись. З півдня на північ цими будівлями є: брама, восьмикутна будівля, що називається Павільйон Тяньї(天一阁), який було збудовано у часи династії Мін, ще дві брами, а також зал Денін (德宁殿). Велика платформа перед залом Денін зараз слугує для представлення залишків кам'яних скульптур, але раніше на цьому місці розташовувався інший зал.[4] Відповідно до знаків у храмі, багато будівель було перебудовано у кінці 20 століття.[7]
Стіна, що оточує храм, раніше була частиною міського муру, що оточував Цюйян. Південня брама храму раніше виконувала роль однієї з головних міських брам. Окрім залишку, що є частиною цього храму, від цієї стіни нічого не залишилось.[3] На території храму також розташовано понад 137 стел, що датуються від династії Північна Вей до династії Цін.[8]
Зал Денін
Зал Денін є головним залом храму, його було збудовано у 1270 році за часів династії Юань.[9] Перед залом розташована масивна платформа, відома як юетай (月台, буквально — місячна платформа), розмірами 25 на 20 метрів. До так само розташованого на дуже високій платформі залу Денін можна дістатись або центральними східцями, або одними з двох бокових східців, що прикріплені до юетай. Периметр платформи оточує біла мармурова балюстрада, що прикрашена левами. Сам зал має сім на чотири травеї та оточений критою аркадою.[1] Відповідно до Їнцзао Фаши[en], архітектурного трактату династії Сун, зал Денін має кронштейни колон шостого типу пуцзо для підтримки свого даху. Цей тип кронштейнів має три поперечні та три горизонтальні опори.[10] Кронштейни пуцзо є найбільш складними та встояли від династії Юань.[11] На основі складного кронштейнування, мармурової балюстради та висоти платформи Штейнхардт визначає зал Денін як один з найвизначніших та найважливіших дерев'яних залів періоду Юань, що збереглись.[12][13] Ці характеристики також близько збігаються з описами архітектури Монгольської столиці, що означає, що зал Денін є представником архітектури тепер втраченої монгольської столиці Даду (тепер Пекін).[14]
На трьох стінах залу Денін є даоські розписи.[8] Стверджується, що розписи західної стіни було зроблено за династії Тан. Вони сягають 17 на 7 метрів та зображують місцеве божество води з критою істотою угорі. Розмірами подібний до західного розпису, східний зображує Царя драконів.[15] У залі є дев'ять статуй, усі з менш давніх періодів, ніж сам зал.[14]
Goossaert, Vincent. «Hengshan.» in Fabrizio Pregadio, ed., The Encyclopedia of Taoism (London: Routledge, 2008), 481—482. ISBN 0-7007-1200-3.
Steinhardt, Nancy Shatzman. «Taoist Architecture.» in Stephen Little and Shawn Eichman, eds., Taoism and the Arts of China (Chicago: Art Institute of Chicago, 2000), 57-76. ISBN 978-0-520-22785-9.
Steinhardt, Nancy Shatzman. "Toward the Definition of a Yuan Dynasty Hall, " The Journal of the Society of Architectural Historians (Volume 47, Number 1, 1988), 57-73.
Steinhardt, Nancy Shatzman. "The Temple to the Northern Peak in Quyang, " Artibus Asiae Vol. 58, No. 1/2 (1998), 69-90. ISSN0004-3648
Zhao Ning and Liang Ai, (кит.) eds. Hebei Tianjin (河北, 天津). Beijing: China Travel Press (中国旅游出版社), 2008. ISBN 978-7-5032-3299-2.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Храм Бейюе
