Наприкінці ХІХ ст. село Павловичі відійшло до Киселинської волості.
Станом на 1885 рік складалася з 29 поселень, 23 сільських громад. Населення — 8946 осіб (4342 чоловічої статі та 4604 — жіночої), 1168 дворових господарств[1].
Хорів — колишнє власницьке село при річці Стиві за 31 версту від повітового міста, волосне правління, 320 осіб, 49 дворів, 2 православні церкви, поштова станція, заїжджий будинок, водяний млин.
Бужковичі — колишнє власницьке село при річці Свинорийка, 261 особа, 55 дворів, православна церква, заїжджий будинок.
Вуйковичі — колишнє власницьке село при річці Свинорийка, 293 особи, 48 дворів, православна церква, заїжджий будинок, водяний млин.
Дорогиничі — колишнє власницьке село при річці Свинорийка, 306 осіб, 55 дворів, 2 православні церкви, заїжджий будинок, кузня.
Загорівська Волиця (Новий Загорів) — колишнє власницьке село, 248 осіб, 45 дворів, монастир, заїжджий будинок, ярмарок.
Замличі — колишнє власницьке село при річці Свинорийка, 179 осіб, 25 дворів, православна церква, заїжджий будинок, 2 водяні млини.
Крухиничі — колишнє державне село при болоті Расівщині, 640 осіб, 107 дворів, православна церква, школа, заїжджий будинок.
Локачі — колишнє власницьке містечко при річці Свинорийка, 319 осіб, 63 двори, 2 православних церкви, костел, каплиця, синагога, 4 єврейські молитовні будинки, школа, 42 крамниці, ярмарок.
Марковичі — колишнє власницьке село, 384 особи, 35 дворів, православна церква, водяний млин.
Орищі — колишнє власницьке село, 305 осіб, 54 двори, 2 православні церкви, заїжджий будинок.
Павловичі — колишнє державне село, 540 осіб, 69 дворів, православна церква, школа, заїжджий будинок, водяний млин.
Роговичі — колишнє власницьке село при струмку, 117 осіб, 16 дворів, православна церква, заїжджий будинок.
Старий Загорів — колишнє власницьке село, 390 осіб, 52 двори, православна церква, заїжджий будинок.
Шельвів — колишнє власницьке село при ключі Мулавиці, 400 осіб, 62 двори, православна церква, каплиця, 2 заїжджі будинки, вітряк, винокурний завод.
Волость існувала з 1861 по 1920 р. у складі Володимир-Волинського повітуВолинської губернії. 18 березня 1921 року Західна Волинь відійшла до складу Польщі. З 1921 по 1939 роки волость існувала як ґміна Хорув Горохівського повітуВолинського воєводства в тих же межах, що і до 1920 року. В 1921 р. складалася з 45 населених пунктів, налічувала 12 064 жителі (10 070 православних, 1 636 римо-католиків, 165 євангелістів, 5 греко-катроликів і 188 юдеїв)[2].
Польською окупаційною владою на території ґміни інтенсивно велася державна програма будівництва польських колоній і заселення поляками. На 1936 рік ґміна складалася з 34 громад[3]: