Фрідріх Карл фон Шенборн-Бухгейм

Фрідріх Карл фон Шенборн-Бухгейм
Віцеканцлер Священної Римської імперії
1705 — 1734
Попередник: Домінік Андреас I фон Кауніц(інші мови)
Наступник: Йоганн Адольф фон Меч(інші мови)
 
Народження: 3 березня 1674(1674-03-03)[1]
Майнц, Майнцське архієпископство, Священна Римська імперія[2]
Смерть: 26 липня 1746(1746-07-26)[2] (72 роки) або 25 липня 1746(1746-07-25)[3] (72 роки)
Вюрцбург, Нижня Франконія[2]
Поховання: Вюрцбурзький собор
Релігія: католицька церква[4]
Освіта: Майнцький університет[5], Паризький університет[d][5], JMU[5], Римський університет ла Сапієнца (1693)[5] і Віденський університет[5]
Батько: Мельхіор Фрідріх фон Шенборн-Бухгаймd
Мати: Марія Анна Софія фон Боєнбург-Ленгсфельдd
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Фрі́дріх Карл фон Ше́нборн-Бу́хгайм (нім. Friedrich Karl von Schönborn-Buchheim, 3 березня 1674, Майнц, Священна Римська імперія — 26 липня 1746, Вюрцбург, Священна Римська імперія) — австрійський та німецький державний діяч, аристократ, віцеканцлер Священної Римської імперії (1705—1734), князь-єпископ бамберзький та вюрцбурзький[6]. Великий землевласник комітату Береґ на Закарпатті.

Ранні роки та освіта

Фрідріх Карл фон Шенборн народився 3 березня 1674 року в місті Майнц у родині державного міністра Майнцького курфюрства Мельхіора Фрідріха фон Шенборн-Бухгайма(інші мови) та його дружини Марії Анни Софії фон Бойнебург. Належав до шляхетного роду Шенборнів.

Здобув хорошу освіту, чому сприяв його дядько — майнцький курфюрст і архієпископ Лотар Франц фон Шенборн. З 1681 року навчався в єзуїтській колегії в Ашаффенбурзі. По її закінченню навчався разом зі старшим братом Йоганом Філіппом Францом(інші мови) у Вюрцбурзі, Майнці, Ашаффенбурзі та в Collegium Germanicum у Римі. Вирушив у гранд-тур, у ході якого відвідав Нідерланди, Англію та Францію. Здобуття вищої освіти завершив у паризькій Сорбонні.

З 1683 року Фрідріх Карл був каноніком у Вюрцбурзі, а з 1685 — у Бамбергу. 1701 року отримав малі чини. Згодом відправлений дядьком до Відня як посланець Майнцької архієпархії. 1704 року став каноніком Вюрцбурзького собору, а 1705 — Бамберзького.

Віцеканцлер Священної Римської імперії

1705 року імператор Священної Римської імперії Йосиф I призначив Фрідріха Карла віцеканцлером імперії. На цій посаді Шенборн перебував до 1734 року. Пріоритетними завданнями Шенборна були запобігання впливу Пруссії у південнонімецьких державах, захист малих імперських станів, підвищення авторитету імперії. Шенборн сприяв Габсбургам у їхньому протистоянні з папою за вплив на церковні справи. У 1717—1719 роках Фрідріх Карл збудував у Відні будинок, де він займався державними справами як віцеканцлер і в якому наразі розміщено Федеральну канцелярію Австрії(інші мови). Також Шенборн керував будівництвом крила імператорської канцелярії у Гофбурзі за проєктом Йоганна Лукаса фон Гільдебрандта. Як особисті й родинні резиденції Шенборн побудував палац Блауер Гоф і палац(інші мови) поблизу Геллерсдорфа(інші мови).

1708 року Фрідріх Карл був призначений бамберзьким єпископом-коад'ютором. У ході виборів вюрцбурзького єпископа 1724 року Фрідріха Карла не було обрано через поганий авторитет його брата Йоганна Філіппа Франца. Натомість 1729 року на цю єпископську кафедру Шенборна обрали одноголосно. Того ж року у зв'язку зі смертю дядька Лотара Франца Фрідріх Карл був обраний бамберзьким єпископом.

Зі смертю дядька Фрідріх Карл успадкував значну частину його володінь, зокрема палац Вайсенштайн та землі в комітаті Береґ на Закарпатті. 5 лютого 1729 року імператор Карл VI передав у володіння Шенборна ще й замок Сент-Міклош у Чинадієві поблизу Мукачева. Відтак Фрідріх Карл, володіючи 2300 квадратними кілометрами землі в Береґу, став другим за площею володінь землевласником в Угорщині[7]. 1730 року Фрідріх Карл видав переселенський патент, у якому закликав селян зі своїх єпископських володінь у Франконії переселятися на Закарпаття. Патент поклав початок першій хвилі німецької колонізації Закарпаття у XVIII столітті. Німецькі колоністи селилися в Мукачеві та навколишніх селах Верхній Коропець, Березинка, Паланок, Павшино та інші, їм надавалися певні привілеї, зокрема звільнення від податків на певний час[8][9][10][11].

Фрідріх Карл фон Шенборн виступав проти ухвалення Прагматичної санкції 1713 року. Згодом він став усе рідше з'являтися при імператорському дворі. Це спричинило зменшення його впливу на початку 1730-х років. 1734 року його звільнили з посади віцеканцлера.

Останні роки

Після звільнення Фрідріх Карл фон Шенборн залишався вірним прихильником Габсбурзького дому, зокрема під час війни за австрійську спадщину 1740-х років. У жовтні 1744 року Шенборн виступив посередником у переговорах між ерцгерцогинею Марією Терезією з роду Габсбургів та імператором Карлом VII Віттельсбахом[12].

Від звільнення до смерті Фрідріх Карл проживав переважно у Вюрцбурзі, що був його улюбленою резиденцією. Під керівництвом Шенборна вюрцбурзький архітектор Бальтазар Нейман завершив будівництво Вюрцбурзької резиденції (розпочато братом Фрідріха Карла) й каплиці Шенборнів (Schönbornkapelle) у Вюрцбурзькому соборі. Також Нейман збудував для Шенборна літню резиденцію у Вернеку. Також 1740 року Шенборн придбав палац Баттяні(інші мови) у віденському Іннере-Штадті.

Своє автократичне правління у двох князівствах-єпископствах, бамберзькому й вюрцбурзькому, Шенборн присвятив реорганізації адміністративних, фінансових та освітніх аспектів. 1735 року Шенборн додав до Бамберзької академії факультети права й медицини і надав їй статус університету. 1743 року Шенборн оновив навчальні регуляції Вюрцбурзького університету. 1736 року Шенборн запровадив у Вюрцбурзі адорацію.

Фрідріх Карл фон Шенборн помер 26 липня 1746 року у Вюрцбурзі й був похований у каплиці Шенборнів Вюрцбурзького собору. Оскільки Фрідріх Карл не мав дітей і не був одружений, його володіння перейшли до родичів. Зокрема, землі в комітаті Береґ на Закарпатті перейшли до його племінника Ойгена-Ервіна.

Вшанування пам'яті

1912 року Фрідріху Карлу фон Шенборну посмертно надали звання почесного громадянина Мукачева[13].

У Мукачеві існує вулиця Графа фон Шенборна[14].

Примітки

  1. ↑ Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118610058 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Schönborn, Friedrich Karl Graf // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 31. — S. 135.
  4. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
  5. ↑ а б в г д https://doi.org/10.26015/adwdocs-537
  6. ↑ Friedrich Karl, Graf (count) von Schönborn | Holy Roman Empire, Elector of Mainz, Archbishop | Britannica. www.britannica.com (англ.). 23 липня 2024. Процитовано 27 серпня 2024.
  7. ↑ Віднянський С. В. Шенборни // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 629. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  8. ↑ Павленко Г. В. Німці на Закарпатті: колонізаційні і міграційні процеси у ХVIII - ХХ ст. / Е.А. Балагурі, В.Є. Задорожний, Р.Ф. Кирчів, М.П.Тиводар та ін // CARPATICA — КАРПАТИКА. — Ужгород : ВАТ "Патент", 1999. — Вип. 6 : Етнічні та історичні традиції населення Українських Карпат кінця XXVIII — XX ст. — С. 146-147.
  9. ↑ Мателешко Ю. Роль німецько-австрійської династії Шенборнів у соціально-економічному та культурному розвитку Закарпаття ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історія України в регіональному та глобальному вимірах: матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Маріуполь, 20 лютого 2020 р. — Маріуполь : ДонДУУ, 2020. — С. 20-21. Архівовано з джерела 19 серпня 2024. Процитовано 27 серпня 2024.
  10. ↑ Закарпаття. Хто є хто : міжн. довід.-біогр. вид / авт. упоряд. : В. Болгов. – Присвячується 60-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною. — Київ : ВАТ "Поліграфкнига". — С. 20. — ISBN 966-8975-02-2.
  11. ↑ Макара М., Офіцинський Р. Німці на Закарпатті (X–XX ст.) // Carpatica-Карпатика. — Ужгород : Патент, 1995. — Вип. 4. — С. 8-9.
  12. ↑ Whaley, Joachim. Germany and the Holy Roman Empire: Volume II: The Peace of Westphalia to the Dissolution of the Reich, 1648–1806. — OUP Oxford, 2012. — С. 369–370, 372. — ISBN 978-0-19-969307-8. (англ.)
  13. ↑ Почесні громадяни Мукачева. Мукачівська міська рада. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 11 травня 2019.
  14. ↑ Лінія: ‪вулиця Графа фон Шенборна / Підгородська вулиця‬ (‪157903903‬). OpenStreetMap (укр.). 30 жовтня 2023. Процитовано 27 серпня 2024.

Джерела

  • Пагиря В. Мукачево і його почесні громадяни / Василь Пагиря, Євген Федів. — Мукачево : Карпатська вежа, 2008. — 128 с.
  • Пагиря В. В., Федів Є. Т. Творці історії Мукачева. — Ужгород : ТДВ «Патент»,, 2011. — 120 с. — ISBN 978-617-589-012-7.
  • Почесні громадяни Мукачева: дорогами випробувань — до успіху і щасливої долі. — Мукачево, Дрогобич : Видавнича студія «Зоряна», 2022. — С. 48-56.
  • Dahm, Christof. Friedrich Karl von Schönborn-Buchheim // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon. — Herzberg, 1995. — Bd. 9. — S. 627–633. — ISBN 3-88309-058-1. (нім.)
  • Henner, Theodor. Friedrich Karl, Graf v. Schönborn // Allgemeine Deutsche Biographie. — Leipzig : Duncker & Humblot, 1891. — Bd. 32. — S. 268–274. (нім.)
  • Schiedermair, Werner. Schloss Weißenstein in Pommersfelden. — 2011. — С. 18-20. — ISBN ISBN 978-3-89870-145-7. (нім.)
  • Wendehorst, Alfred. Friedrich Carl, Graf von Schönborn // Neue Deutsche Biographie. — Berlin : Duncker & Humblot, 1961. — Bd. 5. — S. 492. (нім.)
  • Wurzbach, Constantin von. Schönborn, Friedrich Karl Graf // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. — Wien, 1876. — Bd. 31. Theil. Kaiserlich-königliche Hof- und Staatsdruckerei. — S. 135. (нім.)