Фотій (Топіро)

Архієпископ Фотій
Архієпископ Віленський та Литовський
18 листопада 1948 — 27 грудня 1951
Попередник: Корнилій (Попов)
Наступник: Філарет (Лебедєв) (т/у)
Патріарший екзархат Західної Європи
лютий 1950 — 26 жовтня 1951
Попередник: Серафим (Лук'янов)
Наступник: Борис (Вік)
Архієпископ Херсонський та Одеський
12 грудня 1947 — 3 серпня 1948
Попередник: Антоній (Марценко)
Наступник: Михаїл (Рубинський)
Єпископ Орловський та Брянський
26 грудня 1944 — січень 1946
Попередник: Димитрій (Градусов) (т/у)
Наступник: Антоній (Марценко)
Єпископ Кубанський та Краснодарський
25 липня 1943 — 26 грудня 1944
Попередник: Никодим (Гонтаренко)
Наступник: Флавіан (Іванов)
 
Альма-матер: Санкт-Петербурзька духовна академія
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Борис Олександрович Топіро
Народження: 16 (28) січня 1884(1884-01-28)
Україна Україна станція Письменне, Катеринославська губернія
Смерть: 20 серпня 1952(1952-08-20) (68 років)
Україна Україна Львів
Похований: Собор святого Юра[1]
Чернецтво: 1926
Єп. хіротонія: 22 лютого 1927

Архієпископ Фотій (в миру Борис Олександрович Топіро; 16 (28) січня 1884, станція Письменне, Катеринославська губернія — †20 серпня 1952, Львів) — український релігійний діяч, єпископ Українського екзархату РПЦ, архієпископ Львівський та Тернопільський УЕ РПЦ.

1920–1940 - єпископ Православної Церкви СССР (так звані «обновленці») та єпископ ТВЦР (так званий консервативний «григоріанський розкол»).

Життєпис

Батько був начальником станції Письменне, де і народився Борис Тапіро. Присвятити себе духовній справі думав ще із гімназійних часів. Коли вже навчався останній рік у гімназії, звернувся до оптинського старця Йосифа Оптинського за порадою. Старець порадив піти спочатку до духовної академії, а після закінчення «чинити за Божою волею»[2].

Закінчив 8-му Санкт-Петербурзьку класичну гімназію[3], у 1904 поступив до Петербурзької духовної академії, яку закінчив у 1908 зі званням кандидата богослов'я, потім зайнявся педагогікою та літературою, був викладачем середньої школи.

В обновленстві та григоріанстві

1926 пішов до обновленців. У тому ж році пострижений у чернецтво та рукопокладений в ієродиякона, а потім в ієромонаха.

22 лютого 1927 — хіротонія у Харкові в єпископа Тульчинського. У тому ж році зведений в архієпископа.

25 травня 1928 — обновленський архієпископ Луганський (Ворошиловоградський).

1931 — пішов на покій. У цьому ж році перейшов до григоріанського розколу, де рукопокладений в єпископа Новочеркаського і зведений в сан архієпископа.

Від 1935 богослужінь не здійснював[4]. Був прийнятий на державну службу. Перед Другою світовою війною — доцент Карельського педагогічного університету у Петрозаводську на катедрі російської літератури.

У відновленій РПЦ

У липні 1943 прибув до Ульянівська, де на той момент перебував Патріарший місцеблюститель Сергій (Страгородський). 22 липня перед митрополитом зрікся «від розкольницької химери»[5] і прийнятий до церкви як звичайний чернець[6].

23 червня у цвинтарній церкві Ульянівська рукопокладений в ієродиякони[5].

24 липня обраний в єпископи[4]. У той же день рукопокладений в сан ієромонаха. Того ж дня відбулося його наречення в єпископа[5].

Єпископ Московської патріархії

25 липня 1943 у Казанській церкві в Ульяновську хіротонію в єпископа Кубанського та Краснодарського[5]. Це була третя єпископська хіротонія.

7 вересня 1944 відбулися збори «двадцятки» Успенського храму Новоросійська, на якому слухалася доповідь голови Церковної ради Маслова А. Н. «про перебування Єпископа Фотія у Новоросійську і його грубому та неуважному відношенні до вірян та церковному причту». Було прийнято рішення "перервати з єпископом Фотієм молитвені відносини і не визнавати його правлячим єпископом, і перехід у підпорядкування архієпископу Флавіану (Іванову)[7].

Значна частка приходів Краснодарського краю до кінця 1944 залишалася обновленською, ними керував ієрарх Флавіан (Іванов)[6].

До 1944 найбільша кількість обновленських приходів збереглася в Краснодарській єпархії (73), там служили 85 священиків, 3 диякони та 41 паламар. Крім того єпископ Фотій (Топіро) не був популярний у вірян. Флавіан (Іванов) зумів добитися свого призначення на патріаршу Краснодарську єпархію, фактично змістив єпископа Фотія[8].

26 грудня 1944 — єпископ Херсонський та Миколаївський.

З лютого 1945 — єпископ Орловський та Брянський[9].

10 — 23 жовтня 1945 архієпископ Фотій за здійснив поїздку до Австрії та Чехословаччини. Метою поїздки було з'єднання із Московською патріархією російських емігрантських приходів. 21 жовтня у катедральному соборі святих Кирила та Мефодія відбулася літургія, яку здійснили разом архієпископ Фотій та єпископ Сергій (Корольов) у служінні чеського духовенства. Таким чином, єпископ Сергій разом зі своїми приходами повернувся до юрисдикції Московської патріархії[10].

У січні 1946 призначений «у поміч митрополиту Євлогію (Георгієвському) по управлінню Екзархатом»[11]. Від відрядження до Парижа відмовився, посилаючись на хворобу, але призначення скасоване не було. Митрополит Євлогій помер і архієпископ Фотій увійшов до складу делегації Московської патріархії на похованні митрополита.

У лютому 1946 зведений в сан архієпископа «за архіпастирські труди та патріотичну діяльність».

19 липня 1946 повернений до Орловської та Брянської єпархії[12].

12 грудня 1947— архієпископ Херсонський та Одеський[13].

3 серпня 1948 згідно прохання звільнений на покій[14].

18 листопада 1948 — архієпископ Віленський та Литовський[15].

19 січня 1949 на свято Водохрещі очолив хресний хід із катедрального Пречистенського собору на річку Вілія для освячення води. Як вказано у звіті уповноваженого: «За свідченнями архієпископа Фотія, народу взяло участь 6-7 тисяч чоловік, але мені здається, що цифри перебільшені. Як під час ходи туди і назад, так і під час освячення води ніяких подій не було. Без сумніву, що у цій масі учасників хресної ходи був і якийсь відсоток католиків». Така релігійна активність не сподобалася владі, і хресний хід на Водохрещу був заборонений. Відродження традиції ходіння на Йордань у Вільнюсі відбулося лише у 1990 р.[16].

25 лютого 1949 — нагороджений правом носіння хреста на клобуці[17].

У лютому 1950 призначений Патріаршим екзархом у Західній Європі[18].

29 червня — 6 липня 1950 — архієпископ Фотій був у складі делегації Російської православної церкви на Конференції духовенства усіх християнських сповідань Чехословаччини з питань захисту миру[19].

Французьке керівництво так і не пустило його до країни, і 26 жовтня 1951 Синод був змушений звільнити його від посади[20].

27 грудня 1951 — архієпископ Львівський та Тернопільський[21]. 18 лютого 1952 прибув до Львова[2].

Смерть

Помер 20 серпня 1952. Єдиний із православний архієреїв Львівських совецького періоду, що померли на цій катедрі. У день смерті тіло його було перевезено із лікарні до церкви архієрейського будинку. Після архієрейського облачення над ним була здійснена панахида і почалося читання Євангелія[2].

22 серпня до Львова прибув єпископ Станіславський та Коломийський Антоній (Пельвецький), єпископ Самбірський та Дрогобицький Михаїл (Мельник) та намісник Почаєвської Лаври архімандрит Іннокентій (Леоферов) із представниками від братства Лаври[2]. У домовій церкві була здійснена остання панахида і після труну з тілом перенесли до катедрального собору св.. Юра[2].

Твори

  • Администрация и управление. — Кишинев : тип. Бессараб. губ. правл., 1914. — 177 с.
  • Наше призвание : [Из письма к другу]. — Ставрополь : тип. Губ. правл., 1915. — 27 с.
  • Книга для чтения [для] карельской неполной средней и средней школы: Утв. Наркомпросом РСФСР / Под общей ред. проф. М. А. Рыбниковой. — Петрозаводск : Каргосиздат, 1938 (Типография им. Анохина).
  • Слово, сказанное в кафедральном Екатерининском соборе города Краснодара за Божественной литургией 20 февраля 1944 года по случаю 26-й годовщины Красной Армии // Журнал Московской Патриархии. М., 1944. — № 3. — С. 29-30.
  • Слово на Пасхальной заутрени в Кафедральном Екатерининском соборе города Краснодара, 16 апреля 1944 г. // Журнал Московской Патриархии. М., 1944. — № 5. — С. 14-16.
  • Стихи: «Христос Воскрес!» // Журнал Московской Патриархии. М., 1945. — № 5. — С. 34.
  • О церковно-патриотической работе духовенства и верующих в послевоенное, мирное, время // Журнал Московской Патриархии. М., 1945. — № 10. — С. 33-35.
  • Доклад по командировке во Францию с 10 августа по 25 октября 1946 г. // Архив ОВЦС. Д. «Русская Православная Церковь заграницей». П. «1946». Ч. 2. Л. 69.
  • Крупицы воспоминаний // Патриарх Сергий и его духовное наследство. — Москва : Издание Московской Патриархии, 1947. — С. 211.
  • Из Орловской епархии // Журнал Московской Патриархии. М., 1947. — № 12. — С. 52.
  • Новый год // Журнал Московской Патриархии. М., 1948. — № 12. — С. 21-24.
  • Обращение к русской пастве [1 октября 1950 г.] // Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. М., 1950. — № 4. — С. 3-6.
  • Обращение к западным православным христианам [5 октября 1950 г.] // Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. М., 1950. — № 4. — С. 7-10.
    • Message, adresse aux chretiens orthodoxes occidentaux [Обращение к западным православным христианам, 5 октября 1950 г.] // Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. М., 1950. — № 4. — С. 36-39.
  • О мире // Журнал Московской Патриархии. М., 1950. — № 10. — С. 16.
  • Message de Noël [Рождественское послание к пастырям и пастве Западно-Европейского Экзархата (25 декабря 1950 г.)] // Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. М., 1950. — № 5. — С. 8-12.
  • Рождественское послание к пастырям и пастве Западно-Европейского Экзархата (25 декабря 1950 г.) // Вестник Русского Западно-Европейского Патриаршего Экзархата. М., 1950. — № 5. — С. 3-7.
  • О Всемирном Совете Мира // Журнал Московской Патриархии. М., 1951. — № 5. — С. 12-14.

Примітки

  1. ↑ http://web.archive.org/web/20190504093227/https://zbruc.eu/node/72559
  2. ↑ а б в г д Гнатюк Ю., свящ. Архиепископ Львовский и Тернопольский Фотий (некролог) // Журнал Московской Патриархии. 1952. — № 10. — C. 9
  3. ↑ Выпускники Санкт-Петербургской (с 1914 — Петроградской) духовной академии 1814—1894, 1896—1918 гг. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] см. «Выпуск 1908 года Курс LXV»
  4. ↑ а б Указ Патриаршего местоблюстителя митрополита Сергия № 44 (105) от 24 июля 1943 года // А. К. Галкин Указы и определения Московской Патриархии об архиереях с начала Великой Отечественной войны до Собора 1943 г. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  5. ↑ а б в г Из духовного наследия Митрополита Новосибирского и Барнаульского Варфоломея: дневник, статьи, послания: к 40-летию со дня кончины на «Google Books»
  6. ↑ а б А. К. Галкин Указы и определения Московской Патриархии об архиереях с начала Великой Отечественной войны до Собора 1943 г. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  7. ↑ церкви новороссийска. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 23 травня 2015.
  8. ↑ Катаев А. М. Последние годы обновленчества в контексте государственноцерковных отношений в 1943—1945 гг. [Архівовано 28 липня 2013 у Wayback Machine.] // Приход. Православный экономический вестник. 2006. — № 5. — С. 71-80.
  9. ↑ Назначения и перемещения по Московской Патриархии/№ 03 март 1945/Архив Журнала Московской Патриархии с 1943 по 1954 год. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 23 травня 2015. [Архівовано 2017-01-09 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Чехословацкая Православная Церковь: путь к автокефалии [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Православие.Ru, 5 декабря 2001 года
  11. ↑ Хроника [архиепископ Орловский и Брянский Фотий (Топиро) направлен в Париж в помощь Митрополиту Евлогию по управлению Экзархатом] // Журнал Московской Патриархии. М., 1946. № 5
  12. ↑ Хроника [на кафедру епископа Орловского и Брянского возвращен архиепископ Фотий] // Журнал Московской Патриархии. М., 1946. № 8
  13. ↑ Назначения на архиерейские кафедры и перемещения архиереев ["на кафедру епископа Херсонского и Одесского переместить архиепископа Орловского и Брянского Фотия (Топиро)"] // Журнал Московской Патриархии. М., 1948. № 4
  14. ↑ Хроника (назначения и перемещения архиереев) [архиепископ Херсонский и Одесский Фотий (Топиро) уволен на покой] // Журнал Московской Патриархии. М., 1948. № 9
  15. ↑ Назначения и перемещения архиереев [архиепископом Виленским и Литовским назначен архиепископ Фотий] // Журнал Московской Патриархии. М., 1949. № 3
  16. ↑ Николай Жуков Почему запретили крестный ход [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] // «Литовский курьер» № 4 (674)
  17. ↑ Хроника ["награждения: митрополита Киевского и Галицкого Иоанна — правом ношения двух панагий и вне пределов экзархата; архиепископа Виленского и Литовского Фотия — правом ношения креста на клобуке; архиепископа Минского и Белорусского Питирима — правом ношения креста на клобуке"] // Журнал Московской Патриархии. М., 1949. № 4
  18. ↑ Постановления Священного Синода [1950: «назначить архиепископа Виленского и Литовского Фотия (Топиро) Экзархом Московской Патриархии в Западной Европе»] // Журнал Московской Патриархии. М., 1950. № 3
  19. ↑ Митрополит Николай На конференции духовенства всех христианских исповеданий Чехословакии по вопросам защиты мира [Архівовано 30 серпня 2016 у Wayback Machine.] // ЖМП. 1950. № 8. — C. 12
  20. ↑ Михаил Шкаровский Русская православная церковь при Сталине и Хрущеве: (государственно-церковные отношения в СССР в 1939-1964 годах) на «Google Books»
  21. ↑ Назначения архиереев [архиепископ Виленский Фотий назначен архиепископом Львовским] // Журнал Московской Патриархии. М., 1952. № 5

Посилання