Формула Злагоди (лат.Formula Concordiae, нім. Konkordienformel, інколи Книга Бергіка від назви монастиря, де був укладений твір) — авторитетна книга лютеранської віри, що містить змістовний виклад вчення (титульоване сповіданням, віровченням або «символом») і складає заключений розділ Corpus Doctrinae, відомого як Книга злагоди. Поза повним об'ємом існує епітома, яка містить стислий переказ дванадцяти формул статтей зібраних Якобом Андрее; і повна декларація[1] — детальний виклад.
Історія
Після смерті Мартіна Лютера главою лютеран став його друг і сподвижник Філіпп Меланхтон, проте його поступливість спровокувала реакцію гнесіолютеран на чолі з Флаціусом. Двоє теологів — Андрее і Хемніц — вирішили з одного боку покласти край цим суперечкам, а з іншого — не допустити унії з кальвіністами. Початок роботи було покладено в 1569 році курфюрстом Августом, який запросив Андрее у Віттенберг — колиска Реформації. До роботи приєднався Хемніц, який взяв на себе редакцію артикулу «Про свободу волі», і Кітреус, що зайнявся питаннями Причастя. Перший варіант Формули Злагоди був готовий влітку 1576 року в Торгау. Після отримання відгуків та внесення незначних правок документ був урочисто підписаний в Бергу в 1577 році.
Проте намір з'єднати всі лютеранські церкви під прапором нового символу не мало успіху. Церковне визнання Формула Злагоди отримала в курфюрстві Саксонії і Бранденбурзі, у 20 герцогствах, 24 графствах, 35 імперських містах; відкинули її в Гессені, Цвайбрюккені, Ангальт, Померанії, Данії, Швеції, Нюрнберзі, Страсбурзі і т. д. Формула Злагоди спочатку була написана по-німецьки в 12 статтях і лише пізніше Лукасом Озиандер переведена на латинську мову.
Зміст
Розділ І. Про прабатьківський гріх
Розділ ІІ. Про свобідну волю
Розділ ІІІ. Про праведність віри перед Богом
Розділ IV. Про добрі діла
Розділ V. Про Закон і Євангеліє
Розділ VI. Про третє використання Закону
Розділ VII. Про Господню Вечерю
Розділ VIII. Про Особу Христову
Розділ IX. Про сходження Христа в пекло
Розділ Х. Про церковні обряди
Розділ XI. Про Боже вічне передзнання і вибрання
Розділ XII. Про інші єресі і секти
Український переклад
Великий Катехізис / пер. укр. мовою І. Ткач; ред. В. Горпинчук. Горлиця: Українська Лютеранська Церква, 2002. 152 с.[2]
Література
Meyers Konversationslexikon, Verlag des Bibliographischen Instituts, Leipzig und Wien, Vierte Auflage, 1885—1892, Bd. 10, S. 8 Digitalisat bei retro|bib
Ernst Koch: Konkordienformel. In: Theologische Realenzyklopädie (TRE). Band 19, de Gruyter, Berlin/New York 1990, ISBN 3-11-012355-X, S. 476—483.
Horst Georg Pöhlmann: Konkordienbuch/-formel. In: Helmut Burkhardt u. a. (Hrsg.): Evangelisches Lexikon für Theologie und Gemeinde. Band 2: G–N. Brockhaus, Wuppertal u. a. 1993, ISBN 3-417-24642-3.
Jörg Baur: Luther und die Bekenntnisschriften. In: Jörg Baur: Einsicht und Glaube. Band 2. Vandenhoeck und Ruprecht, Göttingen 1994, ISBN 3-525-56187-3, S. 44–56.
Irene Dingel: Concordia controversa. Die öffentlichen Diskussionen um das lutherische Konkordienwerk am Ende des 16. Jahrhunderts (Quellen und Forschungen zur Reformationsgeschichte 63). Gütersloh 1996.
Robert Kolb: Die Konkordienformel. Eine Einführung in ihre Geschichte und Theologie. Oberurseler Hefte Ergänzungsband 8, Edition Ruprecht, Göttingen 2011, ISBN 978-3-7675-7145-7.
