Ультрамари́н — синя фарба, складна хімічна сполука, алюмосилікат натрію, який містить сірку.
Добувають нагріванням суміші каоліну, сірки, соди і вугілля з невеликою кількістю цукру. Природний ультрамарин був відомий ще задовго до нашої ери, він являє собою мінерал лазурит або ляпіс-лазурит такого складу: Na8Al6Si6S4O24. Пізніше розроблено способи добування штучного ультрамарину, який за своїм складом і якістю не поступається перед природним. Ультрамарин — порошок синього кольору, нерозчинний у воді та органічних розчинниках, стійкий проти дії лугів і світла. Розчини кислот руйнують ультрамарин.
Отримання
Процес виробництва ультрамарину здійснюється термічним способом у дві стадії. Тонкоподрібнену шихту, що складається з алюмосиліката — каоліну, аморфного діоксиду кремнію (інфузорної землі), соди, сірки, коксу або пеку (бітуму), Брикетують і піддають відновному випалу без доступу повітря.
Спочатку при температурі 450 °С утворюються полісульфід і видаляється вода, потім при 780—800 °С виходить проміжний продукт — зелений ультрамарин.
На другій стадії окислювального випалення при доступі повітря і температурі 450 °С відбувається перетворення зеленого ультрамарину в синій і видалення надлишку сірки.
Випал шихти проводиться послідовно в двох обертових печах безперервної дії. Обпалений напівфабрикат піддається мокрому розмелу, промивці від водорозчинних солей, гідросепарації і сушінню.
Застосування
Цінність ультрамарину пов'язана з інтенсивністю його кольору. Застосовують ультрамарин для усунення жовтого забарвлення у білих продуктах і матеріалах (цукор, папір, білі тканини, пігменти тощо) для виготовлення художніх фарб, емалей, для забарвлення лінолеуму, гуми, шпалер, цементних плиток та ін.
Джерела
Ермилов П. И., Индейкин Е. А., Толмачев И. А., Пигменты и пигментированные лакокрасочные материалы. — Л. Химия, 1987
Беленький Е. Ф., Рискин И. В. Химия и технология пигментов. Л., Химия, 1974
Гончаров А. І., Корнілов М. Ю. Довідник з хімії. — К.: Вища школа, 1974. — 304 с.
