Українська селянська спілка (також Селянська спілка) — «професійно-класова» організація, яка об'єднувала незаможне селянство в Україні1917—1919. Спілка мала власне друковане видання — щоденну газету «Народна воля».
Поширення ідеї організації станових селянських спілок у глиб «старих» українських земель, а також піднесення національного руху, зокрема створення УЦР, сприяли їх національній ідентифікації. На території Київської, Полтавської та Подільської губерній, де спостерігалося абсолютне домінування Української партії соціалістів-революціонерів, йшов інтенсивний процес формування місцевих осередків альтернативної «Всеросійському селянському союзу» — Української селянської спілки.
Заснування
Питання про створення Селянської спілки було поставлене на І з'їзді УПСР, який проходив 4—5 квітня (17—18 квітня) 1917. Вже 6—7 квітня (19—20 квітня) 1917 на з'їзді діячів українського села створено Українську селянську спілку та обрано її Тимчасовий центральний комітет у складі: М. Стасюк (голова), Т. Осадчий, А. Сербиненко, В. Коваль, І. Сніжний. Метою ствотрення організації було задекларовано боротьбу за національну автономію та земальну реформу, забезпечення належного представництва селянства у органах місцевого самоуправління та відстоювання станових селянських інтересів під час вироблення політики місцевої влади.
На з'їзді ухвалено рішення про організацію осередків Селянської спілки в усіх селах, волостях, повітах та губерніях. В розгорнутій у пресі пропагандистській кампанії поширювалися інструктивні матеріали щодо механізмів формування місцевих комітетів Селянської спілки.
Організація
Делегати Першого Всеукраїнського селянського з'їзду
Задля належної легітимації у середовищі селянства, місцеві осередки Селянської спілки формувалися на загальноселянських зборах кожного населеного пункту, на яких обирався сільський комітет у складі щонайменше п'яти осіб. Волосні органи спілки формувались на загальних зборах уповноважених від окремих сіл, які обирали волосний комітет. У разі можливості формувалися спеціальні виконавчі структури («бюро допомоги») з просвітних, політичних, юридичних, медичних, культурних та інших справ. До складу комітетів могли входити лише селяни, а сільська інтелігенція чи інші прихильники «селянських ідей» безпосередньо до складу спілки не входили, проте вони могли залучатися до роботи у повітових «бюро».
Найважливішими завданнями волосних комітетів спілки була участь у роботі місцевих продовольчих та земельних органів з метою відстоювання інтересів селянства, а також підготовка до проведення виборів до Всеросійських установчих зборів.
Волосні комітети селянської спілки об'єднуються в повітові та губернські комітети, а далі — у «Всеукраїнську Селянську спілку». Для контролю за роботою урядових інституцій Селянська спілка мала формувати повітові та губернські ради селянських депутатів. Фінансування діяльності Селянської спілки базувалось на обов'язкових членських внесках, спочатку 50 коп. на рік., пізніше — 1 крб. За цільовим використанням коштів слідкувала Ревізійна комісія. Невелика сума внеску відкривала можливість для участі у спілці найширших середньо і малозаможних верств села.
28—29 квітня (10—11 травня) 1917 відбувся губернський з'їзд селянських спілок Київщини, який ухвалив рішення про створення на місцях комітетів усіх рівнів саме Всеукраїнської селянської спілки, проте таки надіслав делегацію в складі 27 осіб до Всеросійської ради селянських депутатів.
Протягом травня—червня 1917 губернські з'їзди Херсонщини, Полтавщини, Чернігівщини та Поділля. Делегати з'їздів підтримали політику Української Центральної Ради, у своїх рішеннях висунули вимоги скасування приватної власності на землю, автономії України у складі федеративної Росії, скликання українського сейму, українізації армії.
На Катеринославщині краєвий з'їзд скликали представники Всеросійського селянського союзу. Представникам Української селянської спілки Д. Дубовому і І.Романченку відмовили навіть у виступі. На з'їзді було ухвалено рішення «залишатися у складі Всеросійського селянського союзу з центром у Петрограді»
