Тмуторока́нське кня́зівство — прийняте в історіографії найменування «заморського володіння» Київської Русі з центром у місті Тмуторокань[1]. Існувало у Х—ХІ ст. Ймовірно, займало частину сучасного Таманського півострова (Росія, Краснодарський край), який у минулому становив групу островів, утворених рукавами Кубанської дельти. Гіпотеза про те, що до князівства деякий час належав також Корчев (Керч), не підтверджується джерелами. Питання про час і обставини переходу Тмуторокані під владу Русі є дискусійним. Одні історики вважають, що це сталося в 965—968 роках, після розгрому Святославом ІгоровичемХозарського каганату, який до того володів Тмутораканню (однак джерела про це мовчать); за іншою версією — Тмуторокань стала руською за князювання Володимира Святославича, який згідно з «Повістю временних літ» посадив 988 року в ній свого сина Мстислава Володимировича. Останнім руським князем Тмуторокані був Олег Святославич. Після 1094 року Тмуторокань зникає зі сторінок руських літописів; ймовірно, вона перейшла під владу візантійського імператора Олексія I Комніна[1].
Сам термін «Тмутороканське князівство» є умовним. Населення Тмутороканні було переважно неслов'янським (греки, хозари, касоги, алани), а вона сама була відрізана від основних земель Русі українськими степами, в яких панували кочовики. Руські князі Тмуторокані спиралися лише на власне оточення й не могли поширити на всю Тмуторокань свою системи влади, суду і збирання данини. Тому точнішим здається говорити не про князівство, а про руський центр влади в Північному Причорномор'ї[1].
Історія
Залишки грецької Гермонасси
Виникло на місці колишньої грецької колонії Гермонасси (заснованої у 6 ст. до Р. Х.).
Найдавнішу згадку про Тмуторокань (назва Таматарха) подає список єпископств візантійського патріархату першої половини 8 ст.
Після розгрому хозарів 965 року князем Святославом Ігоровичем утворюється Тмутороканське князівство. Воно стає важливим торговим центром та посередником між Київською Русю та Візантією і Кавказом.
Вперше, як князівство, згадується в літописі під 988 роком, коли Володимир Великий передав його своєму синові Мстиславові. Після переможної війни з братом Ярославом Мудрим у 1024 Мстислав одержав разом з Чернігівським і Тмутороканське князівство. Це об'єднання тривало формально аж до кінця існування князівства. Приналежність до київської держави спричинила зміцнення руського елементу. Для Київської Русі Тмутороканське князівство було не лише міцним стратегічним пунктом, а й важливою торговою колонією та вікном на Близький Схід.
По смерті князя Мстислава (1036) Тмутороканське князівство опинилося у складі об'єднаної держави Ярослава Мудрого, а по його смерті (1054) перейшло до його сина, чернігівського князя Святослава, який посадив на Тмутороканський престол свого сина Гліба. 1064 Тмутороканське князівство захопив князь-вигнанець Ростислав Володимирович, онук Ярослава Мудрого, і правив ним з недовгою перервою до 1067, коли греки, боячись зростання князівства, отруїли Ростислава. До Тмуторокані повернувся Гліб Святославич, який правив тут у 1068. Пізніше дійшло до боротьби за Тмутороканське князівство між синами чернігівського князя Святослава Ярославича — Романом і Олегом та Всеволодом і Із'яславом Ярославичем, в яку втручалися половці, хозари і греки. 1079 Романа вбили половці, а його брат Олег потрапив у полон до хозарів, які його передали грекам. 1083 Олег повернувся і вдруге оволодів з допомогою грецького війська Тмутороканським князівством, але, здобувши 1094 батьківську спадщину Чернігів, вже не повернувся до Тмуторокані. Після 1094 Тмутороканське князівство не згадується. У зв'язку з міжусобною боротьбою князів за нього і посиленням тиску половців воно втратило зв'язок з іншими українськими землями.
Деякі історики[хто?] припускають, що Тмутороканське князівство існувало й надалі — спершу під зверхністю половців, пізніше Візантії — до 13 ст., коли його остаточно знищили татари.
Християнська церква Тмутороканського князівства відіграла значну роль у поширені православ'я на теренах України-Руси. Єпископство, що існувало з 8 ст. і підпорядковувалось митрополії в Доросі (Крим), у другій половині 10 ст. було піднесено до архієпископства і підпорядковувалось безпосередньо Константинопольскому патріархату.
Критика ідентифікації Тмуторокані на Таманському півострові
Ідентифікація Тмуторокані на Таманському півострові базована тільки на двох постулатах: згадування літопису про накладання Тмутороканським князем Ростиславом данини на касогів та виявленні Тмутороканського каменя в Тамані.
Назва візантійського міста Та-Манарха має мало спільного з назвою міста Тмуторокань.
На Тамані не виявлено жодних слідів слов'янської присутності. Воно є типовим елінізованим містом Візантійської імперії.
Тмутороканський камінь з написом князя Гліба, який є фактично єдиним свідченням про місцезнаходження Тмуторокані саме в Тамані, у свій час був визнаний підробкою, фальсифікацією графа Мусіна-Пушкіна. Навіть Катерина ІІ не повірила цій підробці і наказала повернути камінь назад в Тамань. Лише пізніше, коли Російській імперії стало вигідно ідентифікувати північний Кавказ як споконвічно російські землі, Тмутороканський камінь був поміщений в Ермітаж.
В літописах неодноразово розповідається про те, що Тмуторокань належала Чернігівському князівству. Князі та їх сини постійно пересуваються між Черніговом та Тмутороканню так, ніби вони знаходяться порівняно недалеко один від одного.
Етимологія літописної назви міста Тмуторокань, ймовірно пов'язана з іменем невідомого половецького хана. В іншій частині літопису розповідається, як руси йдуть походом на половецьке місто Шарукань, яке бере свою назву від імені половецького хана Шарукана. У випадку з Тмутороканню простежується подібна аналогія.
Примітки
↑ абвгдежикКотляр М. Ф. Тмутороканське князівство… С. 102.
Зеленский Ю. В. Тмутараканские князья: исторические портреты / Ю. В. Зеленский, А. В. Пьянков // Кубанский сборник: сборник научных статей по истории края. — Краснодар: ООО «Книга». — Т. 1 (22). — 2006.
