Тесніф |
---|
Стилістичні походження | |
---|
Походження | музичні традиції Середнього Сходу |
---|
Типові інструменти | |
---|
|
мугам, тасніф |
Тесниф (азерб. Təsnif) — малий вокальний жанр азербайджанської національної класичної музики, типу пісні, який займає важливе місце в репертуарах ханенде (азербайджанські народні співаки, виконавці мугамів). Авторами тесніфів часто бували самі ханенде. Особливо майстерно співав тесніфи один з найяскравіших представників азербайджанського вокального мистецтва — Бюльбюль. Він так професійно виконував знамениті азербайджанські тесніфи «Раст[ru]», «Сеґях» і «Шур[ru]», що інші талановиті ханенде навіть не бралися за виконання цих тесніфів, кажучи: «На них лежить печатка Бюльбюля»[1].
Такі видатні азербайджанські композитори, як Кара Караєв, Фікрет Аміров, Тофік Кулієв[ru], Алекпер Тагієв[ru], Закір Багіров[ru] і музикознавець М. С. Ісмайлов, широко використовували тесніфи у своїй творчості, і записували їх нотами з виконання прославлених азербайджанських ханенде і виконавців: Сеїда Шушинського[ru], Джаббара Карьягдиогли[ru], Зульфі Адігезалова[ru], тариста Ґурбана Піримова та ін.
Виконання
Тесніфи зазвичай виконуються до або після мугаму. Таким чином, виконавці показують свою майстерність в обох жанрах. На відміну від мугамних репертуарів, які більш імпровізовані і ритмічно вільні, тесніфи, так само, як і малий інструментальний класичний жанр азербайджанської музики — рянгі, більш схильні до впливів «музичної моди». У XX столітті виконавці мугамів (ханенде) стали використовувати в тесніфах вірші азербайджанських поетів ліричного та громадянського звучання, таких як Самед Вургун, Сулейман Рустам, Аліага Вахід[ru], Бахтіяр Вагабзаде, І. Сафарлі та інших.
Знамениті виконавці тесніфів
Див. також
Примітки
Посилання
- Санубар Юсифгызы, проект «Мугам: фабрика звезд»
- «Арузные метры в азербайджанских теснифах». Известия АН АзССР, 1971, № 3.
- «Азербайджанские теснифы как жанр народно-профессиональной музыки». Доклады АН АзССР, 1971, № 3.
- «Новая жизнь теснифов». «Литературный Азербайджан», 1972, № 6.