Тернопільське партизанське з'єднання ім. М. Хрущова

Тернопільське партизанське з'єднання ім. М. Хрущова — радянське партизанське формування під керівництвом Шитова Івана Івановича, створене у 1943 р., за наказом командира Житомирського партизанського з'єднання О. Сабурова для дій у районі м. Новоград-Волинського Житомирської області.[1]

Формування з'єднання

27 серпня 1941 р. був сформований в кількості 27 чоловік 2-й Харківський парти­занський загін під командуванням К. Погорєлова, який у вересні 1941 р. перетнув лінію фронту та почав діяти в тилу ворога на окупованій території Сумської та Орловської областей УРСР та РРФСР. У травні 1942 р. він увійшов до складу партизанського з'єднання під командуванням О. Сабурова. У жовтні — листопаді 1942 р. загін, який отримав назву ім. М. Хрущова, разом зі з'єднанням О. Сабурова здійснив рейд на Правобережну Україну, а потім у кінці листопада 1942 р. був реорганізований у 12-й батальйон Житомирського партизанського з'єднання.

17 лютого 1943 р. наказом по з'єднанню О. Сабурова для дій у районі Новоград-Волинського створюється група об'єднаних партизанських загонів (командир І. Шитов, комісар І. Скубко). До неї увійшли партизанські загони ім. М. Хрущова, ім. С. Кірова, ім. Ф. Михайлова та «За Батьківщину». За вказівкою ЦК КП(б)У та Українського штабу партизанського руху на початку червня 1943 р. група була перетворена на з'єднання партизанських загонів, яке передавалося в оперативне підпорядкування Кам'янець-Подільському об­ласному штабу партизанського руху. У вересні 1943 р. з'єднання перейшло в безпосе­реднє підпорядкування УШПР та з 14 жовтня 1943 р. було перейменовано на Тер­нопільське партизанське з'єднання ім. М. Хрущова[1].

Організаційна структура

Організаційна структура з'єднання включала командування, штаб, головрозвідку (розвідбатальйон), радіовузол, санітарну службу, господарську частину, комендантський взвод, а також бойові підрозділи — загони (батальйони, полки), які поділялись на групи (роти), взводи, відділення. У загонах (батальйонах) були групи кінних розвідників-автоматників, диверсійні групи, санітарні та господарські частини, артилерійські групи або артилерійські взводи.

До 1 липня 1943 р. у 5-ти загонах з'єднання перебували 1 462 особи, на 1 листопада 1944 р. у 9 загонах — 2 434 особи. Напере­додні розформування з'єднання в ньому було 9 загонів, чисельність яких складала 2 274 чоловіки: ім. М. Хрущова (командир Т. Котляров, комісар Б. Шангін. начальник штабу Д. Ніколайчик): ім. С. Кірова (командир Ф. Федоров, комісар М. Ви­ноградов, начільник штабу І. Діпько), ім. В. Чапаева (командир П. Шевчук, комісар П. Ігнатюк. начальник штабу О. Цветков), ім. Ф. Дзержинського (командир С. Ландишев, комісар О. Соботович, начальник штабу С. Канов), ім. М. Кутузова (командир І. Гур'єв, комісар К. Дюков, начальник штабу І. Горбань), ім. К. Ворошилова (командир С. Мартинов, комісар Т. Кляцький, начальник штабу А. Лоскутов); ім. М. Щорса (командир В. Саванін, комісар I. Гітуляр. начальник штабу М. Борійчук); ім. О. Суворова (командир О. Попов, комісар М. Виговський, начальник штабу Г. Забурунов); ім. Й. Сталіна (командир Д. Панчук, комісар С. Демчан, начальник штабу Ф. Піддубний).

У жовтні — грудні 1943 р. партизанські загони були перейменовані на батальйони, а потім розгорнуті в 3 партизанські стрілецькі полки. У 1943 р. із з'єднання були виділені загони ім. Ф. Михайлова (командир А. Одуха). ім. Богуна (командир І. Скубко), "За Батьківщину’’ (командир І. Шишко), на базі яких надалі були створені 3 нові партизанські з'єднання. 23 лютого 1944 р. за вказівкою УШПР із загонів ім. М. Хру­щова, ім. О. Щорса, ім. О. Суворова було організовано нове партизанське форму­вання (командир Д. Ніколайчик, комісар Б. Шангін, начальник штабу І. Дилько) в кількості 982 чоловіки для проведення дій у західних областях України, решта загонів були розформовані[2].

Бойова діяльність

Боротьба із німецькими окупантами

Бойова, диверсійна та розвідувальна діяльність загону ім. М. Хрущова після переходу на Правобережну Україну, а згодом і з'єднання почалася в районах Горо­дища, Ємільчиного, Рокитного на кордоні Житомирської та Рівненської областей. Однією з перших великих операцій з'єднання був напад на залізничну ст. Рокитне в травні 1943 р. У ході операції партизани підірвали електростанцію та склозавод, знищили залізничний міст. У ніч з 23 на 24 липня 1943 р. силами загонів ім. М. Хру­щова, ім. С. Кірова та ім. В. Чапаєва був розгромлений фашистський гарні­зон у районному центрі Городище. Партизани захопили продовольчі склади та ви­везли велику партію продуктів та зерна. 3-4 жовтня 1943 р. з'єднання стрімким ударом оволоділо залізничною ст. Словечне, знищивши при цьому станційне госпо­дарство, один ешелон із бойовою технікою, крім цього був збитий транспортний літак «Ю-52».

На початку 1944 р. партизани успішно взаємодіючи із військами Чер­воної армії на території Волинської та Рівненської областей. 8 січня 1944 р.. виконуючи вказівку УШПР про вихід до Тернопільської області, загони ім. М. Хрущова, ім. К. Ворошилова, ім. Ф. Дзержинського та ім. М. Щорса спільно з 271-м стрілецьким полком 181 СД розгромили гарнізон ворога в Березному. До рук партизанів потрапили 2 гармати, міномет, 27 кулеметів, 32 автомати, речові та продовольчі склади. 23 січня 1944 р. група загонів з'єднання, форсувавши р. Стир, успішно відбила напад переважаючих сил противника. Однак усі спроби протягом 27-30 січня 1944 р. пробитися на південь та вийти до Тернопільської області через концентрацію ворожих військ не вдалося[3].

Боротьба із українськими націоналістами

Протистояння між партизанами Тернопільського партизанського з'єднання ім. М. Хрущова та українськими націоналістами розгорнулося вже на початку 1943 р. Варто відзначити, що особливо багато боїв між партизанами з'єднання ім. М. Хрущова та бандерівцями не було, що пояснєються, перш за все, відсутністю розгалуженої сітки запілля ОУН (б) на Житомирщині.

Найбільший бій між Тернопільським партизанським з'єднанням ім. М. Хрущова та українськими повстанцями відбувся 16 листопада 1943 р. біля с. Мочулянка Березненського району. Унаслідок тактичних промахів командира повстанського загону ім. Остапа «Шаули» (Адама Рудики), бій завершився розгромом упівців, які втратили під час бою 56 осіб і понад 40 бійців УПА отримали поранення[4][5]

Крім того, партизанам І. Шитова вдалося організувати свою агентуру в УПА, створивши легендований район «Пекло», який входив до Костопільського надрайону «Долина» військової округи «Заграва». У результаті партизанам вдалося взяти на облік близько 100 бійців УПА та 19 членів ОУН (б)[4][6].


Дисциплінарні порушення

«Темною сторінкою» діяльності Тернопільського партизанського з'єднання ім. М. Хрущова було мародерство.

Наприклад, голова НКВС Л. Берія одразу ж із прибуттям шитовців на Житомирщину 23 січня 1943 р. надіслав лист до Й. Сталіна, В. Молотова та П. Пономаренка, де писав :

Особистий склад 12-го батальйону Сабурова під командуванням І. Шитова займається розгулом, пияцтвом, тероризує та грабує прорадянське налаштоване населення

[7].

Проте, партизани й надалі гарбували місцеве населення підтвердженням цього є повідомлення командира загону ім. Сталіна Д. Панчука від 16 березня 1943 р. :

Я дуже не задоволений тим, що наші люди із деяких загонів, маються на увазі люди із загону Кірова, взяли в селі Нова Гута у вдови М. Якубовської коня і в її сусіда коня і завели їх у сусіднє село Мокре, продали їх за 4 літри горілки громадянину Багінському Франку. Я думаю, що це окрім загострення відношення населення до нас більше нічого не дасть, факти багато разів перевірялися і вважаються точними

[7].

Про бандитизм, пияцтво, грабування місцевого населення шитовцями згадував після війни командир зафронтового загону НКВС «Переможці» Д. Медвєдєв. Характерно, що І. Шитов на вимогу останнього навести дисципліну, відповідав :

Ви хочете, щоб нас в першому ж бою вбили наші партизани ?

[8].

Справжньою проблемою у з'єднанні ім. М. Хрущова стала наявність у рядових партизанів «похідно-польових жінок» (ППЖ), що в сукупності з ігноруванням канонів моралі, спровокувало процвітання статевої розбещеності[7].

Примітки

  1. ↑ а б Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941—1945): наук.-довід. вид. К.: Парламентське вид-во. 2001. с. 69 — 71. ISBN 966-611-132-2.
  2. ↑ Соколенко О. Альбом партизанської слави українського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.. К.: ГО «Об'єднання „Всесвіт“», 2012. с. 962—964. ISBN 978-966-2505
  3. ↑ Соколенко О. Альбом партизанської слави українського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.. К.: ГО «Об'єднання „Всесвіт“», 2012. с. 962—964. ISBN 978-966-2505-01-6.
  4. ↑ а б Сухих А. Боротьба Тернопільського партизанського з'єднання ім. М. С. Хрущова проти військової округи УПА «Заграва» (1943—1944 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя: ЗНУ, 2014. — Вип. XXXIX. — С. 149—155.
  5. ↑ Дудко П. Героїчний бій під Мочулянкою / П. Дудко // Рівненський обласний тижневик «Волинь»http://volyn.rivne.com/ua/309 [Архівовано 2019-12-04 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Сергійчук В. Радянські партизани проти ОУН-УПА. / В.Сергійчук. — К. : Українська видавнича спілка, 2000. — С. 19 — 27; 29 — 30. ISBN 966-7060-36-5
  7. ↑ а б в Сухих А. Ви хочете, щоб нас в першому ж бою вбили наші партизани ? // http://andrew-sukhykh.livejournal.com/763.html[недоступне посилання з травня 2019]
  8. ↑ Гогун А. Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования. 1941—1944 / А. Гогун. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. — C. 431—432.