У 1372 році Теодор став наступником свого покійного батька в князівстві Музакай[1]. Столиця князівства, Берат, разом з Вльорою потрапила до сербів у 1345 році внаслідок дій сербського полководця Керсака. Іван Комнін Асен, шурин сербського царяСтефана Уроша IV, 1346 року народився в Бераті. Душана було призначено там намісником. До 1396 року Берат не повернеться під контроль родини Музака.
Через два роки Гергій II Бальшич, Теодор II Музака, Дімітер Йоніма[2] та Пал Кастріот зі своїм сином Іван Кастріоті (батьком Скандербега) билися у битві, відомій як «Битва народів», на Косовому полі (15 червня 1389 року) неподалік від Приштини на березі річки Лаб на території сучасного Косова. Більш детальний опис битви базується на османських джерелах, які приписують організований контингент лідерам албанської армії, що складала ¼ всієї балканської коаліції[2]. Османська армія значною мірою складалася з сербських ополченців, набраних султаномМурадом I у Македонії[3].
Коаліція балканських народів була розгромлена султаном Османської імперії Мурадом I. Наступного дня після невдалої битви три вцілілі албанські князі — Гергій II Бальшич, Теодор II Музака на чолі з Іваном I Кастріоті відступили до своїх кордонів. Вони змогли протистояти османам і заснувати християнське албанське утворення, яке простягалося від південного кордону Рагузи до Патрської затоки[3].
Нащадки
За словами Карла Германа Фрідріха Йоганна Гопфа, у Теодора був син:
Нікола, володар долини Деволль
Петро ⚭ Анджеліна
Гсан († 1614), мусульманин, паша Румунії
Andrea (сліпий?; † 1389)[4], господар Гопеша ⚭ Коміта Матаранго з Гори
Анна (Киранна) ⚭ Гайдарбег зі Свіріні
Гасанбег
Спадкоємство влади
Як принцеса Валони, Коміта Музака († 1396; вдова Балші II і сестра Теодора II), 1389 року вела війну проти свого племінника Ніколи, коли він потрапив у полон. Його послідовники хотіли лише передати вежу «turris Pirgi» з митницею в гирлі Семану, коли Нікола буде звільнений. Обидві сторони тимчасово передали вежу венеційському байлоКорфу, який передав її Коміті Музака після звільнення Ніколи в 1390 році із зобов'язанням надавати трьох моряків для флоту Корфу щороку.
Після смерті Теодора II (дата невідома) влада в князівстві Музакай перейшла до його племінника Теодора III Музаки. Це стало можливим лише тому, що його єдиний син Нікола на той час, мабуть, помер або перебував у полоні у своєї тітки Коміти Музаки.
Oliver Jens Schmitt: Das venezianische Albanien (1392—1479) (= Südosteuropäische Arbeiten, Band 110). Oldenbourg, München 2001, ISBN 3-486-56569-9, S. 226.
Erich Trapp, Hans-Veit Beyer, Ewald Kislinger: Prosopographisches Lexikon der Palaiologenzeit. 8. Faszikel: Μιχαὴλ — Ξυστούρης (= Veröffentlichungen der Kommission für Byzantinistik, Band 1/8). Österreichische Akademie der Wissenschaften, Wien 1986, ISBN 3-7001-0775-7, S. 43.
↑Johann Georg von Hahn: Reise durch die Gebiete des Drin un Wardar. In: Denkschriften der kaiserlichen Akademie der Wissenschaften. 16, Kaiserlich königlichen Hof- und Staatsdruckerei, Wien, S. 99 (Теодор II Музака на «Google Books»).