Таромське розташоване на правому березі річки Дніпро, на західній околиці однойменного міста і межує із селищем міського типу Карнаухівкою, що входить до складу міста Кам'янське. Старовинний центр знаходиться в поймі Дніпра. Сучасний центр розташований за 4 км на південь біля залізничної станції Сухачівка. У селищі розташовані три середні школи та лікарня. У північній частині — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Ділянка дубових насаджень.
У стародавні часи місцевість називалася Тарентський Ріг й описувало Таромську гору, з якої відкривається краєвид на долину Дніпра.
Першу згадку про запорізьке козацьке містечко Таромське, біля міста Нові Кодаки, описав Феодосій Макаревський у 1704 році, коли він подорожував цими місцями.
За твердженням краєзнавця Дмитра Яворницького, козаки вважали урочище Таромське своїм найдавнішим займищем.
Походження назви за народною версією пов'язують зі звуком Тарам-тарам, що виникав під час тарамтіннявозів розбитою кам'яною дорогою у центрі Таромського. Інша версія наводить дослов'янське походження назви від «Тар» — «розділяти на частини»: з кручі Таромської гори можна бачити, як ріг ніби врізається у Дніпро. Старожил-таромчанин Леонід Воловик вважає, що назва пішла від прізвища першого поселенця-козака, можливо, Тарамка.
Зацікавившись топонімікою рідного села, просвітянин Валентин Головко у 1974 році написав запит до Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР, звідки одержав відповідь, що в основі назви лежить східно-тюркське «тарам», що означає «розгалуження ріки у гирлі, дельті». І дійсно, якщо піднятися на Високу гору, то звідти видно, як Дніпро розділяється на кілька проток між острівцями. Від тодішнього директора Дніпропетровського історичного музею імені Д. І. Яворницького Г. Ф. Ватченко було отримано підтвердження гіпотези про тюркське походження слова «Таромське». Як відомо, ще задовго і до Дніпропетровська, і до Катеринослава, і до Половиці тут був Тарентський Ріг на шляху «із варяг в греки». Письменниця Галина Семенча висловила думку, що, мабуть, саме від нього походить назва — Таромське[2]
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2140 осіб (1061 чоловічої статі та 1079 — жіночої), з яких всі — православної віри[5].
Наприкінці XVIII століття біля Дніпра у старій частині поселення побудована церква Святої Покрови. Сучасна церква зведена у 1905 році. Інші найдавніші будівлі Таромського: залізнична станція і земська школа.
Символіка затверджена наказом начальника управління Дніпровської міської ради по управлінню майном колишнього смт Таромське № 19 від 10 березня 2009 року.
Герб
В лазуровому полі на зеленому пагорбі срібна козацька сторожова вежа, що оточена частоколом, над нею три 7-променеві золоті зірки, дві над одною.
За офіційним обґрунтуванням, наводиться цілком новий «історичний факт» заснування Таромського як «захисної військової споруди» нібито під назвою Козирева балка на пагорбі Висока гора у 1631—1640 роках, що його відображає сторожова вежа. Зірки запозичені з герба Дніпра як ознака належності Таромського до міста. Лазуровий вказує на річку Дніпро, над якою стоїть Таромське, «зелене символізує багатство та чудові краєвиди Таромського, також здоров'я та» землеробство мешканців, золотий — «добробут людей, їхнє душевне здоров'я й щирість».[7]
Прапор
Квадратне полотнище, розділене на чотири рівновеликих квадратних поля, верхнє від древка (з трьома золотими 7-променевими зірками, два під одною) та нижнє з вільного краю (з білою козацькою вежею, що оточена частоколом) поля лазурові, а два інших зелені.
Вода у криницях Таромського отруєна хімікатами та урановими відходами зі звалищ Придніпровського хімічного заводу, в якому допустимий рівень свинцю перевищений удвічі, кадмію — у 100 разів[джерело?].
Волівач Іван Васильович (1924—2011) — генерал, учасник Другої світової та афганської війн. нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни 1-го ступеня, «За мужність», багатьма медалями нашої Батьківщини[уточнити] й зарубіжних країн, Почесними грамотами різних установ, нагородами УСВА.[1]
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — с. 20 (рос. дореф.)
↑Геральдика Дніпропетровщини. Офіційні символи територіальних та муніципальних утворень. Дніпро: Арт-Прес. 2012. с. с.168(герб)-169(значення та прапор) −192с. ISBNISBN 978-966-348-279-8. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка); Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
