Народився в відомій дворянській родині Тарновських в Антонівці. Рано втративши батька, він одержав виховання та здобув освіту завдяки підтримці дядька Г. Тарновского.
У 1846 р. закінчив Головне військове інженерне училище, і був випущений офіцером на дійсну службу, послідовно у Санкт-Петербурзькій, Брест-Литовській та Тифліській інженерних командах. У 1850 р. був відправлений у розпорядження начальника Чорноморської берегової лінії, де він потрапив у перестрілку з «горцями» і був поранений.[3] Після чого певний час служив в Оренбурзі, де в 1853 р. одружився з Л. Коллишко. Ймовірно через родину дружини познайомився з Тарасом Шевченко.[a]
У 1854 р. через хворобу за власним бажанням вийшов у відставку у чині поручика[3], тоді ж отримав від брата маєток с. Потоки, куди в 1859 р. навідувався Шевченко. Відомо що в 1860 р. Тарас Григорович звертався до нього про влаштування В. Шевченка управителем його маєтку, але невідомо чи той задовільнив прохання поета.[2]
У своїй кар’єрі поєднав активну участь у громадських і адміністративних справах із підприємницькою діяльністю. Був мировим посередником під час реалізації селянської реформи 1861 року. З 1868 по 1873 роки обіймав посаду предводителя дворянства Таращанського та Канівського повітів.
Від 1889 року і до кінця життя був членом ради Колегії Павла Ґалаґана. Також обіймав посаду голови ради Товариства взаємного страхування від вогню для землевласників Київської, Волинської та Подільської губерній. Упродовж сорока років працював у селянському "присутствії", де займався розв'язанням чиншових справ.[4]
Після його смерті вдова в пам’ять про чоловіка пожертвувала 100 тисяч рублів Товариству боротьби з дитячою смертністю.[5]
Коментарі
↑Батько нареченої був лікарем, чиїми послугами користувався художник.
