Навчався у Київському комерційному інституті й Одеському кінотехнікумі. Працював на Київських та Одеських кіностудіях.
Кінодоробок
Зняв в Україні фільми: «Млин на узліссі» (1927), «Тамілла» (1927, у співавт.), «Джальма» (1928, у співавт.), «Нариси радянського міста» (1929), «Село Веселе» (1929), «Контакт» (1930, у співавт.), «Мірабо» (1930, у співавт.), «Останній порт» (1934), «Визволення» (1940, у співавт.).
Емігрував з України 1943 р. Жив деякий час у Бразилії, де створив у Сан-Паулу документальний фільм «Місто, що веде». За цю стрічку він отримав грошову винагороду та диплом від уряду міста.[2] Працював для Бразильського уряду, на замовлення якого зняв фільми «Сальвадор», «Ріо де Женейро» та «Бразилія», — останній набув широкої популярності.[3] Згодом жив у США, де зняв фільм «Шевченко у Вашингтоні» у співавторстві зі Славком Навицьким (1965).[4] Збереглися хронікальні кадри, де Ю. Тамарський знімає у Харкові фільм «Столиця України» (див.: «Кіножурнал», 1929, № 37/132).
Громадське життя
Брав активну участь в житті української діаспори США. У 1960-х роках неодноразово обирався до Управи Нью-Йоркського відділу ОбВУА (Організація бувших Вояків Українців Америки).[5] Член УНС та УВК.[6] Працівник Українського Військово-Історичного Інституту.
Література
Берест Б. Історія українського кіна. Нью-Йорк, 1962. — С.184;
