Латинський алфавіт для мови сумі був створений місіонером В. Ф. Доудом (W. F. Dowd) та Інаше Сема (Inashe Sema). У 1909 році цією абеткою було надруковано буквар «Mlali». Згодом почали виходити газети «Sümi Zümülhü» та «Izatsa». Було здійснено переклад Біблії мовою сумі («Baibel»). Абетка була повністю фонетична; пізніше до неї додали букву ü[2].
Звуки [d͡ʒ] і [ʒ] є алофонами (наприклад: aji або azhi (кров)). Тому недавня правописна реформа радить замінювати диграф zh на букву j. Але у власних назвах диграф zh може зберегтися (наприклад: Jimomi або Zhimomi)[4].
Триграф chh зараз почали замінювати на триграф tch[5].
Також сучасний алфавіт передбачає передачу тонів. Низький тон позначається написанням букви h в кінці складу (напиклад: apuh (батько)), середній — ніяк не позначається (наприклад: apu (глибший)). Високий тон передається подвоєнням букви для приголосного, який знаходиться перед голосним складу (наприклад: appu (син)). Але мовці сумі переважно дотримуються старої орфографії, позначаючи тони тільки в деяких словах[2].