Стяжкіна Олена Вікторівна

Олена Стяжкіна
Народилася25 лютого 1968(1968-02-25) (56 років)
Донецьк
ГромадянствоУкраїна
Діяльністьісторик, письменниця
Сфера роботилітература[1], історія[1] і публіцистика[1]
Alma materДонНУ
ЗакладІнститут історії України НАН України і ДонНУ
Мова творівросійська
Роки активності1993 — донині
Жанр

у науковій сфері: історія Другої світової війни, жіноча історія, історія Донбасу, історія повсякденності;

в художній літературі: проза
Нагородиномінантка премії імені Василя Стуса
CMNS: Стяжкіна Олена Вікторівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стяжкіна.

Олена Вікторівна Стяжкіна (* 25 лютого 1968, Донецьк)  — українська письменниця, публіцистка, доктор історичних наук, професор історії. Старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАН України, у минулому професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса. Засновниця громадського руху "Деокупація. Повернення. Освіта».[2]

Освіта та наукові ступені

Наукова діяльність

Розпочала свою наукову діяльність у 1993 році[3][4]:

У 1993—2015 роках — професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету імені Василя Стуса.

2015—2016 роки — професор кафедри історичних дисциплін Маріупольського державного університету.

2016 рік (травень) — викладала гостьовий курс для магістрантів Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Із 2016 року донині — старша наукова співробітниця відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАН України.

Авторка понад дев'яноста наукових публікацій виданих як в Україні, так і за кордоном.

Обрані наукові праці

Літературна творчість

«Моя мова — повільна, тягуча. Хай буде тягучою, як мед. Як пал південного вітру. Як молоко від корови. Як життя. Хіба я маю підбирати і прискорювати життя?»…

Література Олени Стяжкіної зростала від маленьких оповідань «про любов» до вбудування цієї любові у найважливіші питання сучасності - питання свободи, вибору, відповідальності, буття.

Романи, проза

  • Великое никогда (Донецк, 1993)
  • Кухонный вальс (Донецк, 2003)
  • Купите бублики: Повести, рассказы (М.: ОЛМА, 2006)[10]
  • Ты посмотри на нее! (Киев: Факт, 2006)[11]
  • Фактор Николь: Повести и рассказы (М.: АСТ, 2009)[12]
  • Все так (М.: Астрель, 2012)[13]
  • Один талант (М.: АСТ, 2014)[14]
  • Журнальный зал. Елена Стяжкина. Список публикаций.[15]
  • На языке Бога (Єгупець, 2016, випуск 25)[16]
    • (переклад українською) Мовою Бога. Пер. з рос. Катерини Сінченко (Київ: Дух і Літера, 2016)[17]
  • Розка (Харків: Фоліо, 2018)[18]
  • Смерть лева Сесіла мала сенс (Львів: Видавництво Старого Лева, 2021)

Публіцистика

  • Прости, Россия, и я прощаю (2 березня 2014)[19]
  • Країна. Війна. Любов: Донецький щоденник, уривки, Критика, ч. 1—2 (2015)[20]
  • 2014: Хроника года. Блоги. Колонки. Дневники / Юрий Винничук, Евгений Гендин, Марк Гордиенко, Сергей Жадан, Александр Кабанов, Андрей Курков, Елена Стяжкина. Харьков: Фолио, 2015[21]
  • Часів Яр. Дідові й бабі (6 жовтня 2017)[22]
  • Авторська колонка Deutsche Welle[23]
  • Авторська колонка Тиждень.ua[24]
  • Авторська колонка Новое Время.ua[25]

Номінації та нагороди

  • дипломантка міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» 2000 року за український переклад роману «Придбайте бубликів» (Україна)[26]
  • фіналістка літературної премії Івана Петровича Бєлкіна (повість року) 2012 року та лауреатка премії «Учительский Белкин» 2012 року за повість «Всё так» (Росія)[27][28]
  • лауреатка російського літературного конкурсу «Русская премия» в номінації «мала проза» 2014 року за цикл повістей «Один талант» (Росія)[29]
  • номінантка премії імені Василя Стуса Українського центру міжнародного PEN-клубу за особливий внесок в українську культуру та стійку громадянську позицію 2016 року (Україна)[30]

Громадська діяльність

  • відповідальна секретарка, потім головна редакторка наукового часопису «Нові сторінки історії Донбасу» (з 2000)[31]
  • член редколегії наукової збірки «Історичні і політологічні дослідження»[32]
  • член виконавчої ради Українського центру міжнародного PEN-клубу (з 2014)[33]
  • член правління Української асоціації дослідників жіночої історії (з 2014)[34]
  • член Української асоціації усної історії (з 2014)[35]
  • засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта» (з 2014)
  • співзасновниця інформаційного бюлетеню «Говорит Донбасс» (2014—2016)

Публічні виступи

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Стяжкіна Олена Вікторівна

Джерела

  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Деокупація. Повернення. Освіта. www.facebook.com (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  3. ↑ СТЯЖКІНА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА. resource.history.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  4. ↑ Олена Стяжкіна; Olena Styazhkina; Olena Stiazhkina; Elena Styazhkina; Елена Стяжкина - Google Scholar Citations. scholar.google.com.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  5. ↑ Людина в радянській провінції: освоєння (від)мови - Україна модерна. www.uamoderna.com. Процитовано 21 березня 2020.
  6. ↑ Стяжкіна О.ЛЮДИНА В РАДЯНСЬКІЙ ПРОВІНЦІЇ: ОСВОЄННЯ (ВІД)МОВИ (2013). resource.history.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  7. ↑ Стяжкіна, О. (2016). Годинник і календар у підрадянській Україні 1920–1930-х років: механізми привласнення часу і хронотопу. Народна творчість та етнологія. № 4. с. 16—31. ISSN 2664-4282. Процитовано 21 березня 2020.
  8. ↑ Styazhkina, O. (2016). Дискурс окупації як механізм осмислення російської агресії проти України. Нові сторінки історії Донбасу (укр.). Т. 0, № 25. с. 71—99. ISSN 2079-7494. Процитовано 21 березня 2020.
  9. ↑ Стяжкіна О.СТИГМА ОКУПАЦІЇ: РАДЯНСЬКІ ЖІНКИ У САМОБАЧЕННІ 1940-Х РОКІВ (2019). resource.history.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  10. ↑ Стяжкина, Елена (2006). Стяжкина Е. В Купите бублики! (рос.). ОЛМА Медиа Групп. ISBN 978-5-373-00528-9.
  11. ↑ Купити книгу Ты посмотри на нее! (Олена Стяжкіна) - 966-359-129-3#966-359-128-5 | Інтернет-магазин Yakaboo.ua. www.yakaboo.ua (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  12. ↑ Читать. Литмир - электронная библиотека. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 21 березня 2020. [Архівовано 2019-07-31 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Стяжкина, Елена (12 березня 2020). Всё так (сборник) (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-25340-7.
  14. ↑ Стяжкина, Елена (11 березня 2020). Один талант (рос.). Litres. ISBN 978-5-457-65799-1.
  15. ↑ Журнальный зал.
  16. ↑ judaicacenter. Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 25 | Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (uk-UK) . Процитовано 21 березня 2020.
  17. ↑ Мовою Бога. Дух і літера (ua) . Процитовано 21 березня 2020.
  18. ↑ Розка (укр.). ISBN 978-966-03-8198-8.
  19. ↑ ОстроВ.
  20. ↑ Часопис "Критика".
  21. ↑ Книжная лавка. Архів оригіналу за 31 липня 2019. [Архівовано 2019-07-31 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Часів Яр. Дідові й бабі. m.tyzhden.ua (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  23. ↑ Deutsche Welle.
  24. ↑ Тиждень ua.
  25. ↑ Олена Стяжкіна — біографія, фото, новини, публікації / НВ. nv.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  26. ↑ Переможці конкурсу «Коронація слова» – Коронація слова. koronatsiya.com. Процитовано 21 березня 2020.
  27. ↑ http://magazines.russ.ru/project/belk/sh12.html (рос.)
  28. ↑ http://magazines.russ.ru/project/belk/zal12.html (рос.)
  29. ↑ http://www.russpremia.ru/press/000000184/ [Архівовано 2018-12-27 у Wayback Machine.] (рос.)
  30. ↑ Премію імені Василя Стуса вручать на "Книжковому Арсеналі" | КРИТИКА. krytyka.com (укр.). Процитовано 21 березня 2020.
  31. ↑ © Донецький національний університет, 2015 (2015). Титул і зміст журналу Нові сторінки історії Донбасу. Нові сторінки історії Донбасу (укр.). Т. 0, № 23/24. ISSN 2079-7494. Процитовано 21 березня 2020.
  32. ↑ Історичні і політологічні дослідження. jhpr.donnu.edu.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  33. ↑ Олена Стяжкіна. PEN Ukraine (укр.). Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 21 березня 2020. [Архівовано 2019-12-09 у Wayback Machine.]
  34. ↑ Стяжкіна Олена. www.womenhistory.org.ua. Процитовано 21 березня 2020.
  35. ↑ Члени Асоціації - oralhistory. oralhistory.com.ua. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020. [Архівовано 2020-03-21 у Wayback Machine.]

Посилання