Стариков Пилип Никанорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стариков.
Пилип Никанорович Стариков
Филипп Никанорович Стариков
Народження2 (14) листопада 1896[1]
Ново-Толмацькаd, Уржумський повітd, Вятська губернія, Російська імперія
Смерть2 жовтня 1980(1980-10-02)[1] (83 роки)
Москва, СРСР
ПриналежністьЧервона армія
Вид збройних силСухопутні війська
Освіта«Постріл»
Роки служби1918-1955
ПартіяКПРС
Звання Генерал-лейтенант
Командування8-ма армія (СРСР)
Війни / битвиДруга світова війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
CMNS: Стариков Пилип Никанорович у Вікісховищі

Стариков Пилип Никанорович (14 листопада 1896, с. Ново-Толмацька[ru], Вятська губернія, Російська імперія — 2 листопада 1980, Москва, СРСР) — радянський генерал-лейтенант (1942), один з керівників оборони Ленінграда під час Другої світової війни.

Біографія

Народився в селянській родині. Учасник Першої світової війни. У 1918 році вступив на службу до Червоної армії, учасник Громадянської війни в Росії. Після війни служив у Центральній Азії командиром загону, воював з басмачами. У 1928 році закінчив курси «Постріл». Пізніше командував стрілецьким полком і стрілецькою дивізією.

Друга світова війна

Брав участь у радянсько-фінській війні на посаді командира 19-го стрілецького корпусу. За бої з фінами був нагороджений орденом Червоної Зірки. Із липня 1940 року служив в інспекції піхоти РСЧА.

З початком німецько-радянської війни був направлений на Північний (з 23 серпня 1941 року — Ленінградський) фронт. Командував Східною ділянкою Лузької оперативної групи, потім був заступником командувача 23-ї армії, заступником командувача 8-ї армії.

22 квітня 1942 року призначений командувачем 8-ї армії[2]. На цій посаді перебував до кінця війни. Воював на Волховському, 3-му Прибалтійському та Ленінградському фронтах. Відзначився під час Моонзундської десантної операції 1944 року[2].

Після війни

Після завершення бойових дій у 1945 році був призначений заступником командувача Московського військового округу. Потім викладав у Військовій академії Генерального штабу, у 1949—1951 і у 1953—1954 роках був заступником голови ЦК ДТСААФ СРСР. У 1951—1953 роках був працівником Ради міністрів СРСР. У 1954—1955 роках був начальником військової кафедри Московського інституту зовнішньої торгівлі. Із 1955 року — у запасі. Помер в Москві, там і похований.

Військові звання

Нагороди

Був нагороджений орденом Леніна (1945 — за вислугу років), трьома орденами Червоного Прапора (1938 — до 20-річчя РСЧА; 1944 — за вислугу років; 1949 — за вислугу років), орденом Суворова 1-го ступеня (1943), орденом Кутузова 1-го ступеня (1944), орденом Червоної Зірки (1940), медалями «XX років РСЧА» (1938), «За оборону Ленінграда» (1942), «За перемогу над Німеччиною» (1945) та ювілейними медалями.

Примітки

  1. ↑ а б TracesOfWar
  2. ↑ а б Стариков Филипп Никанорович : Министерство обороны Российской Федерации. encyclopedia.mil.ru. Процитовано 1 жовтня 2021.

Джерела

  • Коллектив авторов. Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь / Под общей ред. М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — С. 159—160. — ISBN 5-86090-113-5.