Станіслав Тугутт пол. Stanisław August Thugutt
2-й Прем'єр-міністр Тимчасового Народного Уряду (формально)
14 листопада 1918 — 18 листопада 1918
Попередник:	Іґнаци Дашинський
Спадкоємець:	Єнджей Морачевський як 1-й Прем'єр-міністр Республіки Польща
4-й Віце-прем'єр-міністр Республіки Польща
17 листопада 1924 — 21 травня 1925
Попередник:	Войцех Корфанти
Спадкоємець:	Казимир Бартель
6-й Міністр внутрішніх справ Королівства Польща
11 листопада 1918 — 14 листопада 1918
Попередник:	Станіслав Устьяновський
Спадкоємець:	він сам
1-й Міністр внутрішніх справ Республіки Польща
14 листопада 1918 — 16 січня 1919
Попередник:	він сам як міністр внутрішніх справ Королівства Польща
Спадкоємець:	Станіслав Войцеховський
3-й Президент Селянської партії «Визволення»
1921 — 1924
Народження:	30 липня 1873(1873-07-30) Ленчиця, Лодзинське воєводство, Республіка Польща
Смерть:	15 червня 1941(1941-06-15) (67 років) Стокгольм, Швеція[1]
Поховання:	Північний цвинтар (Стокгольм)
Країна:	Польща
Освіта:	Дерптський імператорський університетd
Партія:	Селянська партія «Визволення»
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав Тугутт (пол. Stanisław August Thugutt; нар. 30 липня 1873(18730730), Ленчиця — пом. 15 червня 1941, Стокгольм) — польський політик, прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр, міністр внутрішніх справ, депутат Сейму, письменник, масон.

Станіслав Тугутт був молодшим із шести дітей Августа Тугутта, лікаря Ленчиці. Майбутній політик закінчив економічну школу У Варшаві. Після її закінчення працював різноробом на текстильній фабриці в Лодзі, у кравецькому магазині. Незадовго до від'їзду у Варшаву став бухгалтером.

У 1917 році Тугутт приєднався до польської селянської партії «Визволення». У 1918 році Тугутт отримує пропозицію щодо входження до складу уряду Владислава Вроблевського як міністра внутрішніх справ. Ту саму посаду він зберігає і в наступному короткостроковому польському Кабінеті — Тимчасовому Народному Уряді Іґнація Дашинського. У зв'язку з відставкою останнього на декілька днів формально перебирає на себе повноваження Прем'єр-міністра^[2]. У складі уряду Єнджея Морачевського посідає посаду міністра внутрішніх справ.

Після створення уряду Ігнація Падеревського, Тугутт стає членом польської делегації на Паризькій мирній конференції.

У 1921 році Тугутт став президентом Польської селянської партії «Визволення». 1922 року в результаті парламентських виборів був обраний до Сейму від своє партії. Він був одним з прихильників Юзефа Пілсудського на посту президента Польщі^[3]. У 1923 році він був кандидатом на посаду прем'єр-міністра, але його кандидатура не була підтримана Християнсько-демократичною партією.

У 1924 році він перестав бути лідером партії і депутатом, але його було призначено міністром без портфеля і віце-прем'єр-міністром в кабінеті Владислава Грабського. У тому ж році він вийшов з партії «Визволення». У 1925—1926 роках Тугутт належав до партії Праці, однак вже у 1928 році він приєднує Партію Праці до партії «Визволення». У 1931 році він знову виходить з «Визволення» та переходить до С роках стає членом Політичнї Ради^[4].

В результаті початку Другої світової війни емігрував до Швеції, де він помер.

Під час радянсько-польської війни 1920 року добровольцем вирушає на фронт і бере участь у боях з більшовиками. Після важкого поранення в цій війні втратив руку.

• Станіслава Тугутт. Листи молодому другу, Лодзь 2013.
• Володимир Suleja, Тимчасова Державна рада, Варшава, 1998.
• Remigiusz Okraska, «Про народну Польщу. Станіслав Тугутт»