Соборнопра́вність — устрій церкви, у якому церковним життям керують усі її члени: ієрархія, духовенство і миряни.
Соборноправність, у більшій чи меншій мірі, була властива Православній Українській Церкві до підпорядкування її Синодові російської церкви (тепер патріархові), і церковні собори відбувалися з чималою участю світських осіб. На засадах соборноправності творилося відродження Української Православної Церкви 1917 і пізніших років. Ці принципи яскраво виявилися на церковному соборі 1921 і дотримуються в Соборноправній та частково й у інших українських православних церквах за кордоном.
Література
Посилання
- Соборноправність // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1792. — 1000 екз.
- Жилюк С., Киридон А. Собороправність у контексті проблем православного церковного оновлення // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: зб. наук. праць : наук. зап. Рівнен. держ. гуманітар. ун-ту. – Рівне: РДГУ, 2006. – Вип. 8. – С. 59–65.
