«Слов'янський народопис» у польському перекладі, Вроцлав, 1843
Карта була частиною виданої Шафариком у 1842 книжки «Слов'янський народопис», яка заклала основи слов'янської етнографії і мала великий успіх — витримала три видання.[2]
На цій карті, на думку Ростислава Сосси, чи не уперше виділені серед слов'янських народів «малоруси», які показані як окремий народ із власним етнічним ареалом, котрий вельми достовірно збігається з українським етномовним простором на першу третину XIX ст.[1]
На карті Шафарик спробував передати назви в транскрипції мов місцевих народів, і в результаті ми спостерігаємо типово українські назви міст: Lviv, Černihiv, Charkiv, Mykolajiv і т. д.[2]
Великий авторитет П. Шафарика мав наслідком те, що його карта доволі швидко була інтегрована у західноєвропейські довідкові та навчальні карти й атласи — спочатку німецькомовні, а згодом французькі і т. д.[1]
За Павелом Шафариком точно показані українці та інші слов'янські народи на мапах Генріха Берґгауса: «Етнографічна карта Європи» 1847 р. («Ethnographische Karte von Europa») та «Етнографічна карта Австрійської монархії» 1846 р. («Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie. / Nach Bernardi, Šafařik, und eigenen Untersuchungen von HBgs») у атласі(Berghaus «Physikalischer Atlas» (Фізичний атлас. II том. 1848 р.)[3][4][5].
.jpg)
