Сино-кавказькі мови (дене-кавказькі) — гіпотетична макросім'я, яку запропонував Сергій Старостін в 1980-х роках (однак перші дослідження в цьому напрямку провів ще Альфредо Тромбетті на початку ХХ ст.). Під цією назвою об'єднують кілька мовних сімей та ізольованих мовЄвразії та Північної Америки. Це об'єднання не є загальновизнаним серед лінгвістів, проте користується широкою популярністю серед прихильників глибинної компаративістики. Серед лінгвістів, які активно займаються цією проблематикою, можна вказати Дж. Д. Бенгтсона, М. Рулена та Віталія Шеворошкіна. Передбачається, що прабатьківщиною носіїв сино-кавказької макросім'ї мов був іранський Загрос[1], північніше Родючого Півмісяця.
бурушаскі — ізольована мова в Пакистані (за структурними характеристиками займає проміжне становище між північнокавказькими та єнісейськими)
хуррито-урартські мови — наближуються до нахсько-дагестанських мов, але, згідно з останніми поглядами Старостіна, ця подібність пояснюється в рамках сино-кавказької гіпотези як деяке наближення північнокавказької та хуррито-урартської сімей
Серед інших мов та сімей, які пропонувалося віднести до сино-кавказької макросім'ї: етруська (і ширше тірренська сім'я), іберська, шумерська, вакашська сім'я, саліські мови та хайда, каскська, хаттська, кутійська (гутійська, гутейська) — порівнюють з хуррито-урартськими, ретійська та лемносська (тирренські), а також ті що передбачаються як споріднені з баскською: південнолузітанська, сіканська, лігурійська, шарданська, піктська та аквітанська (разом — баскіберські), нівхська, кусунда. Пропонували також нахалі.
Видний американський антрополог, мовознавецьФранц Боас також вважав, що в минулому мав місце безперервний ланцюг споріднених народностей від палеоазіатів до тихоокеанських індіанців[2][5].
Нелінгвістичне підтвердження гіпотези
При нещодавніх дослідженнях щодо джерел та поширеності обряду повітряного поховання, які провів Г. Ю. Ситнянський, автор помітив значні збіги у списку народів, які практикували цей обряд, і народів, які відносять до сино-кавказької макросім'ї мов[2].
Критика
Гіпотеза має достатньо багато противників у сучасній історичній лінгвістиці, як на території колишнього СРСР, так і (особливо) за його межами. Серед основних недоліків цієї гіпотези критики відзначають численні натяжки у фонетичних реконструкціях, використання методу масового лексичного порівняння, повну відірваність від даних матеріальної культури (на відміну від інших сімей та реконструйованих макросімей, де археологічні й генетичні дані використовуються все частіше).