Сер Волтер Деверо (1411 — 22 квітня 1459) — англійський та ірландський аристократ з Боденгема і Віблі, англійський та ірландський політик, державний діяч, юрист, суддя. Був відданим прихильником Річарда Йоркського, ІІІ герцога Йоркського під час Війн Троянд на Британських островах. Він володів посадою лорд-канцлера Ірландії з 1449 по 1451 рік.

Волтер Деверо народився в 1411 році в Боденхемі, Герефордшир, Англія у родині Волтера Деверо Старшого та його дружини Елізабет Бромвіч, дочки лорд-судді Ірландії Томаса Бромвіча. По лінії бабусі Агнес Крофулл, він був племінником сера Томаса Парра (пом. 1464), прадіда Кетрін Парр, королеви Англії — дружини короля Англії Генріха VIII.

Волтер Деверо одружився з Елізабет Мербері в 1427 році. Вона була донькою сера Джона Мербері, головного судді Південного Уельсу та його дружини Еліс Пембрідж. У них народилися діти:

• Волтер Деверо (бл. 1431 — 22 серпня 1485) — VIII барон Феррерс із Чартлі.
• Анна Деверо (бл. 1433 — після 1486)
• Сибіл Деверо (бл. 1435 — до 1499)
• Сер Джон Деверо (бл. 1437—1511)
• Кетрін Деверо (1438)

Першою резиденцією Волтера Деверо був замок Боденхем — родинне гніздо аристократичного роду Деверо. Після смерті в 1436 році його бабусі Агнес Крофулл, а потім і її вдівця Джона Мербері в 1438 році, Уолтер успадкував решту земель роду Деверо та маєтків Мербері.

Волтер Деверо був лицарем у 1429 році, коли він вперше представляв Герефорд в парламенті Англії. Він знову був депутатом парламенту Англії від Герефорду у 1434, 1450 та 1459 роках. Він служив шерифом Герефордширу в 1447 році.

Волтер Деверо служив у герцога Йоркського у Франції та залишався його прихильником протягом Війни Троянд на Британських островах. Після того, як герцог Йорк зробив заяву в Ладлоу в лютому 1452 року, заявляючи про свою вірність королю, але бажаючи звільнити двір короля від поганих радників, король Англії не відповів, і Йорк вийшов на поле, закликавши своїх прихильників, у тому числі Волтера Деверо, і рушив в похід на Лондон — почалась громадянська війна. Король Англії та Ірландії вирушив їм назустріч і зрештою виявив, що Йорк закріпився в Дартфорд-Хіт. Конфронтація була вирішена мирним шляхом, але послідувала сутичка, яка призвела до того, що в 1452 році парламент засудив Деверо за «державну зраду». У цей час Деверо почав утримувати замок Вігмор для Йорків.

22 травня 1455 року на північ від Лондона відбулася перша велика битва тієї війни — битва під Сент-Олбансі, яка традиційно знаменувала початок Війни Білої та Червоної Троянд — війни між Йорками та Ланкастерами. Перемога Йорків, що включала захоплення в полон короля, повернула герцогу Йоркському повну владу. Невдовзі після перемоги парламент помилував Волтера Деверо. У той час як король і партія Ланкастерів маневрували, щоб компенсувати свої втрати, спалахи беззаконня зростали по всій країні, особливо в Уельсі. Волтер Деверо — констебль замку Вігмор мав під рукою військо та багато зброї. Влітку 1456 року він прибув до Герефорду з гарнізоном замку та захопив мера та суддів. Після цього Деверо привів до суду кількох місцевих чоловіків, яких судді були зобов'язані засудити до смерті, а потім наказав їх повісити. Після цього Деверо зібрав 2000 лучників з Гвенту та рушив на замки Кармартен і Аберіствіт, які він взяв штурмом. Згодом він оголосив створення суду «Оєр і Термінер» — надзвичайного суду, що розглядав справи людей, що були на його думку ворожими до Йорків. Серед його в'язнів були Едмунд Тюдор, зведений брат короля, і Роберт Ріс, хранитель Державної печатки Уельсу.

У 1459 році Деверо отримав землі в Дрогеді в Ірландії.

Волтер Деверо отримав посаду лорд-канцлера Ірландії в 1449 році: за збігом обставин, дядько його дружини сер Лоуренс Мербері був заступником лорд-канцлера Ірландії на початку XV століття. Його термін перебування на посаді лорд-канцлера Ірландії був коротким і, ймовірно, без подій і якихось результатів. У той час Англія в зв'язку з війною контролювала тільки невелику територію в Ірландії — Пейл — англійську колонію навколо Дубліна. У 1451 році Річард Плантагенет, ІІІ герцог Йоркський, лорд-лейтенант Ірландії, призначив свого сина, 8-річного Едмунда, графа Ратленда, новим лорд-канцлером Ірландії. Оскільки Ратленд був неповнолітнім, його обов'язки взяв на себе заступник лорд-канцлера Ірландії Едмунд Олдхолл.

Вальтер Девере помер 22 або 23 квітня 1459 року.

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (листопад 2023)

• Cokayne, G.E. Complete Peerage. (New York; St. Martin's Press, 1984). Volume V, page 321 to 333, Ferrers
• Duncumb, John. Collections Towards the History and Antiquities of the County of Hereford, Volume 2, Issue 1. (Hereford: EG Wright, 1812). Page 37, Broxash Hundred
• Mosley, Charles (editor). Burke's Peerage & Baronetage, 106th Edition. Chicago: Fitzroy Dearborn Publishers, 1999. Page 1378
• Charles Mosley (editor). Burke's Peerage & Baronetage, 106th Edition. Chicago: Fitzroy Dearborn Publishers, 1999. Volume 1, pages1378-80
• Evelyn Philip Shirley. Stemmata Shirleiana. (Westminster: Nichols and Sons, 1873). page 103 to 104
• Douglas Richardson, Plantagenet Ancestry (Baltimore, Maryland, U.S.A.: Genealogical Publishing Company, 2004), page 249, 565.
• Douglas Richardson. Magna Carta Ancestry: A Study in Colonial and Medieval Families, 2nd Edition, 2011.
• Retrieved 4 December 2013, The History of Parliament Online; John Merbury (d. 1438), of Lyonshall and Weobley, Herefs.
• Ian Dawson. Anne Herbert, a life in the Wars of the Roses. The Historian. Spring 2014
• John Duncumb. Collections Towards the History and Antiquities of the County of Hereford, volume 1. (Hereford: E.G. Wright. 1804). Page 139, 152
• Robin Neillands. The Wars of the Roses. (London: Cassell, 1992). Pages 58-59, 70-86