PROFILPELAJAR.COM

Сальні залози (лат. glandulae sebacea) — залози зовнішньої секреції, що розташовуються на шкірі людини. Належать до голокринових залоз^[1]. Виділяють секрет — шкірне сало. Найбільшого розвитку сягають у період статевого дозрівання під впливом статевих гормонів (тестостерону у чоловіків, прогестерону в жінок). Як і потові, забезпечують тонкий малюнок шкіри: утворені потовими залозами борозенки формують на поверхні шкіри трикутники і ромби, у кутах яких розміщені заглиблення, що є устями фолікулів волосся. Величина трикутників і ромбів залежить від кількості і розташування фолікул: чим щільніше вони розташовані, тим меншими є трикутники і ромби.

У середній частині обличчя (ніс, частина чола, що прилягає до нього, щоки, у жінок підборіддя, верхня і нижня губи) рельєф шкіри пористий, оскільки там розміщуються найбільші сальні залози, а чим крупніші вивідні протоки сальних залоз, тим шкіра рельєфніша.

Функціонування та фізіологія

Функціонування сальних залоз плода починається вже на 20-му тижні вагітності, із їхнього секрету утворюється сироподібна змазка.

Сальні залози функціонують так: накопичений у їхніх вивідних протоках секрет протидіє тиску вже виділеного секрету сальної залози, що знаходиться на поверхні, і рогового жиру, виробленого шкірним покривом в результаті процесів ороговіння. Це стимулює звільнення залози від секрету та її подальшу секреторну діяльність. Навпаки, протидія рогового жиру і вже виділеного секрету викликає припинення вироблення жиру сальною залозою. Але більш імовірно, що виділення секрету відбувається постійно.

З моменту видалення жиру з поверхні шкіри 50 % його первинного обсягу відновлюється протягом години, а повне відновлення відбувається протягом 3-4 годин. Чим більша залоза, тим більшу кількість секрету і з більшою інтенсивністю вона продукує. Так, найбільше секрету виділяється на чолі.

Виділення сального секрету має циркадний ритм: у більшості досліджуваних максимальна секреція спостерігається між 9 і 12 годинами.

На інтенсивність виділення і характер секрету впливає температура: якщо вона висока, секрет розріджується (точка плавлення жиру становить 30 °C) і стікає з ділянок з високою секрецією на ділянки з низькою секрецією. Зволожена шкіра підвищує швидкість стікання жиру (по вологій шкірі жир тече зі швидкістю 3,3 см/сек, а на сухій шкірі його швидкість дорівнює нулю). Таким чином, підвищене потовиділення сприяє секреції сальних залоз і виробленню рогового секрету.

Функціонування сальних залоз перебуває в прямій залежності від стану нервової системи: посилене функціонування парасимпатичної нервової системи призводить до гіпертрофії та гіперфункції сальних залоз; підвищення тонусу симпатичної нервової системи пригнічує функцію сальних залоз; емоційна напруга підсилює їх секрецію.

Діяльність сальних залоз залежить також від стану ендокринної системи. Так, у період статевої зрілості сальні залози посилено функціонують — найбільша кількість секрету виділяється у віці від 18 до 30 років. Місцеве введення прогестерону й тестостерону активізує, а естрогену — зменшує діяльність сальних залоз; під дією фолікуліну також розвивається атрофія сальних залоз.

На анатомо-фізіологічних властивостях сальних залоз істотно позначається і вік. Передусім атрофуються найдрібніші сальні залози, пов'язані з фолікулом волоса, потім — середні і, нарешті, секреторні частки вільних сальних залоз. Після 40 років кількість і активність сальних залоз значно зменшується, причому деградація придатків помітніша в жінок: жировиділення в них починає зменшуватися з 40-45 років і до 60-80 років становить 30-50 % від максимального рівня. У чоловіків зменшення секреції сальних залоз настає пізніше, відбувається повільніше і не настільки, як у жінок.

Функції

Пом'якшують волосся та поверхню шкіри. Захищають шкіру від пилу та мікроорганізмів, а також перешкоджають її висиханню.

Література

Владимиров В., Зудин Б. Кожные и венерические болезни: Атлас. — М.: Медицина, 1980. — 288 с.
Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. — К.: Здоров'я, 1965. — 304 с.
Кольгуненко Й. Й. Основы геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.
Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. — 176 с.
Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416 с.
Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999—2000.
Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
«Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000—2004.
Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. — Urban&Shwarzenberg, 1992. — 384 s.