PROFILPELAJAR.COM

село Рудники
Герб Рудників (Коломийський район)	Прапор Рудників (Коломийський район)
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Коломийський район
Тер. громада	Заболотівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26080050140033854
Основні дані
Засноване	1442
Населення	1248
Площа	3,5 км²
Густота населення	408,29 осіб/км²
Поштовий індекс	78352
Телефонний код	+380 3476
Географічні дані
Географічні координати	48°25′52″ пн. ш. 25°20′22″ сх. д. / 48.43111° пн. ш. 25.33944° сх. д.
Водойми	Рибниця, на околиці села протікає річка Прут
Місцева влада
Адреса ради	78352, Івано-Франківська обл.,Снятинський р-н с. Рудники, вул. Шевченка, 5
Карта
	Рудники
	Рудники
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Рудники.

Ру́дники — село Заболотівської селищної громади Коломийського району Івано-Франківської області. До 2020 року входила до Снятинського району.

Населення становить 1248 осіб.

Село відоме родючими землями. З півдня і заходу його підковою оточує ліс. Чепурні хати розкинулися серед розкішних садів і мальовничих лук.

Історія

Стародавні часи

Старожили розповідають, що в давні часи на околиці села були рудничні ями, де витоплювали чавун. Звідси й назва села — Рудники. Надра землі були багаті на різні копалини. Селяни добували вугілля, сіль, займалися ковальством, кушнірством, ткацтвом.

Сакральне городище, що виникло в ранню залізну добу, розташоване на відрогу правого берега р. Рибниці, оточене валом і внутрішнім ровом, перетнуте кількома ровами. На вершині конусоподібного підвищення (6×10 м) збереглися сліди споруди Х-ХІІ ст. — шар завтовшки 40-50 см, що складається із шматків глиняної обмазки з відбитками колод. Підвищення оточене ровом з трьома послідовними прошарками каменів, вугіллям, уламками посуду, розділеними стерильними шарами глини. На терасі вздовж схилу городища стояв довгий будинок (приблизна довжина його 70 м, ширина близько 4 м). Досліджували городище Б. Тимощук та І. Русанова^[2].

Феодалізм

Перші документальні відомості про Рудники належать до другої половини XV століття. На місці сучасного села існував невеличкий хутір — власність багатіїв братів Петра та Івана Заковських. 27 травня 1465 року вони продали його панові І. Прокоповичу з Гвіздця^[3].

У другій половині XV століття Рудники стають великим населеним пунктом. Селу належало понад 2 тис. моргів сільськогосподарських угідь, 700 моргів лісу, на річці Рибниці працював водяний млин.

1646 року жителі Рудників разом з трудящими інших сіл Снятинського староства відмовилися сплачувати податки, вимагали від магістрату скасувати закони, що передбачали дальше закріпачення селян. Під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 pp. багато жителів Рудників приєдналося до повстанського війська на чолі з Семеном Височаном.

Обтяжливими для селян були постої шляхетських військ. Хліборобів примушували постачати жовнірам продукти, коні, сторожити їх. Тим часом війська завдавали мешканцям значної шкоди: грабували, знущалися. Охоплені відчаєм, жителі ховали своє майно від грабіжників. Щоб дізнатися про схованки, жовніри мордували непокірних. 1686 року охоронці Снятинського замку, зв'язавши у Рудниках селян, припікали їх розжареним залізом. Тих, хто відмовлявся сказати, де зберігається зерно та інше майно, навіть вбивали.

Терпіли селяни і від частих нападів татарських орд, які грабували їх, забирали в ясир, а хати спалювали. Особливо великої шкоди завдали татари Рудникам 1678 року. Селянин Мельник намагався врятуватися з родиною. Але шляхтич Каковський, перестрівши його, викинув з воза жінку, дітей і речі, а самого господаря примусив їхати до Гвіздця. Мельник втратив сім'ю; вона була залишена на поталу татарам. Після нападу ординців село довго лишалося згарищем, пусткою. Польські пани, аби врятувати своє життя, силоміць віддавали бусурманам селян, а нерідко й самі грабували їхнє майно.

Найтяжчою серед феодальних повинностей для селян Рудників була панщина. Четвертинники відбували три дні на панщині, а півчетвертинники — півтора дня на тиждень. Крім того, кожне господарство сплачувало різні податки: 2 гроші поденного, десятину від великої рогатої худоби і бджіл, двадцятину — від свиней. Стягали також податки на утримання війська та на інші потреби.

Зневірені злиднями і постійними нестатками, селяни залишали рідні місця, шукаючи кращої долі. Багато їх 1731 року втекло на територію Поділля. Про це свідчать численні реєстри «біглих підданих з Рудників».

Нові часи

Скасування кріпацтва на тривалий час збереглося в народній пам'яті як значна подія. Починаючи з 1848 року, день 15 травня, а з XX століття — 16 травня селяни Рудників щороку відзначали урочисто. На згадку про кінець жахливого лихоліття в селі було споруджено велику каплицю з кам'яним хрестом. Під хрестом закопали реєстри повинностей, нагаї й батоги, якими карали селян, пляшку з горілкою — як ознаку ганебного середньовічного права феодалів споювати кріпаків. Тоді ж посадили «дерева свободи». Одне з них — липа — збереглося до наших днів.

Але життя трудового люду не поліпшилося й після 1848 року. У поміщика І. Мойси залишилася майже половина орної землі. Селяни мали відробити поміщикові 5265 тяглих і 4658 піших днів, або сплатити за рік 1390 флоринів; позбулися сервітутів. Довелося їм звертатися до урядової комісії, що працювала в Кутах. Після довгої тяганини ця комісія, нарешті, прибула до Рудників. Опитали багатьох селян, і всі вони одностайно підтвердили усно та скріпили акт підписами (поставили хрестики), що пасовище споконвіку належало селянам. Однак скаржники так і не добилися своїх прав. Цісарсько-королівська комісія в акті від 22 червня 1855 року записала, що пасовище є власністю І. Мойси.

Багато селян не знало грамоти. Початкову школу на кошти громади побудували лише 1875 року. Умови навчання були важкі: дітям часто не вистачало книг, зошитів, замість чорнила доводилось користуватися бузиновим соком.

У 1902 році в селі побудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка є Пам'ятник архітектури № 959. належить до ПЦУ настоятель митр. прот. Степан Гуменяк.

В період Другої світової війни та після неї в селі тривала повстанська війна ОУН-УПА^[4].

Соціальна сфера

Будинок культури є одним з найкращих в районі.
Лікарська амбулаторія.^[5]

Люди

У селі народилися

Жовтяк Євген Дмитрович (нар. 1961) — український політик. Заступник голови Республіканської платформи. Тричі обирався народним депутатом, головою Київської ОДА.
Клічак Василь Йосипович (нар. 1957) — український поет, науковець, письменник і журналіст.
Михайлюк Іван Олексійович (нар. 1949) — український науковець, доктор медичних наук, професор, багатолітній завідувач кафедри в Івано-Франківській медичній академії.
Петрук Роман Прокопович (нар. 1940) — український художник-кераміст, скульптор.
Сахро Степан Васильович (1923—2005) — український майстер художньої обробки дерева і педагог.
Харук Володимир Юрійович (1999—2022) — український військовик, учасник битви за Маріуполь, кавелер ордену За мужність III ступеня.

Пам’ятки

На північно-східній околиці села росте 800-річний дуб^[6].

Примітки

↑ https://zabolotiv-rada.gov.ua/pro-gromadu-11-38-56-03-11-2021/
↑ И. П. Русанова, Б. А. Тимощук Языческие святилища древних славян. — М.: Ладога-100, 2007. — 304 с. (рос.)
↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.302, № 3209 (лат.)
↑ На Прикарпатті урочисто відкрили відновлену криївку УПА. ФОТО
↑ У Заболотівській громаді готуються до відкриття амбулаторії сімейної медицини ФОТО
↑ Дуб

Джерела

Rudniki (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 938. (пол.)

Посилання

Рудники — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)

Портал «Географія» Портал «Україна»