Рондо́[1] (фр. rondeau — «круглий»)[2] — назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури.
Основним вважається канонічне рондо з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (16 ст.). Відомі також рондо з одинадцяти та п'ятнадцяти рядків («Осіннє свято» М. Рильського), а також — складне рондо з чотиривіршів із обов'язковим повторенням послідовно кожного рядка першого катрена як підсумкових рядків наступних катренів. Повторювані слова витворюють своєрідний лейтмотив рондо.
В поетичній спадщині А. Казки трапляються цікаві приклади цієї рідкісної, як на українську поезію, віршової форми — і п'ятнадцятирядкової, і складної:
- Де захват мій бурхливий, наче море? …………………………а
- Де перша ніжність, перше з щастям горе? ……………………а
- Минуло все. Розвіялось — мов сон… ………………………б
- І хоч зривався з уст тоді прокльон, ……………………………б
- Але життя знов вабило просторе. ………………………………а
- На герць я закликав: «Гей, хто поборе?!» ……………………а
- Не знаючи, що єсть життя закон, ………………………………б
- Що й дужого закутає в полон… …………………………………б
- Де захват мій?.. …………………………………………………(а)
- І ти вгадаєш вже, кохання зоре? …………………………………а
- Та як же віл мій в темряві розоре ………………………………а
- Належного мені лану розгон?.. …………………………………б
- Де сонце мрій — життя мого вогонь? ……………………………б
- Та ще про що питаєш, серце хоре, ………………………………а
- — «Де захват мій?» ………………………………………………(а)
У 14-15 ст. терміном «рондо» почасти називали тріолет.
Примітки
Джерела
Посилання