PROFILPELAJAR.COM

Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько
	Ірен Роздобудько. 2018, фото І.Жука.
Ім'я при народженні	Роздобудько Ірен Віталіївна
Народилася	3 листопада 1962 (62 роки); Донецьк, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	письменниця, ілюстраторка, сценаристка
Сфера роботи	творче та професійне письмоd, ілюструванняd, журналістика і перекладацтво[d]
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творів	українська
Нагороди	Коронація слова (2005) Золоті письменники України (2012)
	Роздобудько Ірен Віталіївна у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Роздобудько.

~~|Ukrcenter=~~ ~~|Примітки=~~

Іре́н Віта́ліївна Роздобу́дько (нар. 3 листопада 1962, Донецьк) — українська письменниця, ілюстраторка та сценаристка, викладач кінодраматургії. До початку письменницької та сценарної кар'єри видала кілька російськомовних збірок поезій та працювала журналісткою.

Біографія

Народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету.

Працювала в Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телетайпісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу — журналісткою та дикторкою радіогазети.

З 1988 року живе в Києві, працювала в газеті «Родослав», коректоркою журналу «Сучасність», оглядачкою на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачкою в газеті «Всеукраїнські відомості», заступницею головного редактора в журналі «Наталі», головною редакторкою у журналі «Караван історій. Україна» та журналісткою у часописі «Академія». Нині доцент, художній керівник курсу кінодраматургів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстеркою в цирку, снігуронькою^{[уточнити]} у фірмі «Свято», завідувачкою відеосалону у кінотеатрі.^[3]

Має доньку Яну, двох онуків. Вишиває бісером, грає на гітарі, малює вітражі.

Кар'єра письменниці та ілюстраторки

Роздобудько — авторка ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Оксани Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій російською: «Штрих на черной клейонке» (Молодь, 1990), «Ангелы на проводах» (Світовид, 1994)

В одному з інтерв'ю зізналася, що колись зовсім не володіла українською.^[4] Вивчивши ж українську мову та почавши писати романи — стала однією з найуспішніших та найтитулованіших авторок України. Зараз є авторкою майже сорока романів та дитячих книжок, які стали бестселерами, були екранізовані. Авторка кіносценаріїв багатьох успішних фільмів та міні-серіалів.

Бібліографія

Авторка романів:^[5]^[6]

Романи

«Пастка для жар-птиці» (Махаон-Україна, 2000) — детектив. До видання книги у 2000 році також увійшов роман «Правила гри» Алли Сєрової. ^[7]
«Ескорт у смерть» (Кальварія, 2002; Фоліо, 2007) — психологічний трилер;
«Ранковий прибиральник» (Піраміда, 2004) — роман;
«Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері» (Нора-друк, 2005) — роман;
«Ґудзик» (Фоліо, 2005, Нора-друк, 2011, 2015) — психологічна драма^[8]
«Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя» (Фоліо, 2006) — роман-алюзія; Перевидана у 2012 році «Дванадцять» (Нора-друк, 2012);
«Зів'ялі квіти викидають» (Нора-друк, 2006) — роман;
«Останній діамант міледі» (Фоліо, 2006) — авантюрний детектив;
«Амулет Паскаля» (Фоліо, 2007, 2009) — роман;
«Коли оживають ляльки» (Грані-Т, 2007, серія «Сучасна дитяча проза»)^[9]
«Оленіум» (Фоліо, 2007) — комедія абсурду; суттєво доповнена та розширена, вийшла у 2014 році під назвою «Оленіада» (Фоліо, 2014);^[10]
«Переформулювання» (Нора-друк, 2007);
«Дві хвилини правди» (Нора-друк, 2008);
«Все, що я хотіла сьогодні...» (Фоліо, 2008);
«Гра в пацьорки» (Нора-друк, 2009);
«Перейти темряву» (Фоліо, 2010);
«Пригоди на невідомому острові» (Теза, 2010);
«Мандрівки без сенсу і моралі» (Нора-друк, 2011);
«Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» (Нора-друк, 2011);
«Пригоди на острові Клаварен» (Грані-Т, 2011);
«Якби» (Клуб сімейного дозвілля, 2012);
«Арсен» (Грані-Т, 2012; Фоліо 2017);
«Лікарняна повість» (Клуб сімейного дозвілля, 2012);
«Зроби це ніжно» (Нора-друк, 2013);
«ЛСД. Ліцей слухняних дружин» (Клуб сімейного дозвілля, 2013);
«Одного разу…» (Клуб сімейного дозвілля, 2014);
«Подвійна гра в чотири руки» (Клуб сімейного дозвілля, 2014);
«Ґудзик-2. Десять років по тому» (Нора-друк, 2015);
«Тут і тепер»» (Нора-друк, 2016) ^[11]
Колективна збірка оповідань та новел "Придивитись до життя" із серії "П'ять зірок" (редакція Міли Іванцової, 2017);
«Прилетіла ластівочка» (Нора-друк, 2018).
«Метелик не кричить» (Нора-друк, 2020).
«Фаріде. Роман-апокриф» (Нора-друк, 2021).
«Неймовірна. Ода до радості» (Нова-друк, 2022)
«Знак потраплянців» (Віват, 2023)
Райські яблучка (Нора-друк, 2023).

Нехудожня література

«Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна» (Грані-Т, 2007, серія «Життя видатних дітей»)^[12]
«Кіно на папері» Збірка. (Нора-друк, 2016).
«Київ. Жінки. Війна» Колективна збірка/упорядник Міла Іванцова (Київ. Креативна агенція «Артіль», 2023)

Переклади

Переклади англійською

«The Lost Button». (Glagoslav Publications Ltd. 2012; translated from the Ukrainian: ?)


Переклади російською

«Увядшие цветы выбрасывают» (Фоліо, 2007; пер. з укр: ?);
«Утренний уборщик. Шестая дверь» (Фоліо, 2007; пер. з укр: ?);
«Пуговица» (Фоліо, 2008; пер. з укр: ?);
«Две минуты правды» (Фоліо, 2009; пер. з укр: ?);
«Мелкий бисер»^[13] (Фоліо, 2009; пер. з укр: ?);
«Двенадцать, или Воспитание женщины в условиях, не пригодных для жизни» (Фоліо, 2012; пер. з укр: ?);
«Амулет Паскаля» (Фоліо, 2012; пер. з укр: ?);
«Последний бриллиант миледи» (Фоліо, 2012; пер. з укр: ?);
«Лицей послушных жен» (КСД, 2013; пер. з укр: Ольга Синюгіна);
«Сделай это нежно» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Я знаю, что ты знаешь, что я знаю...» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Смертельный эскорт» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Двенадцать. Увядшие цветы выбрасывают» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Амулет Паскаля. Последний бриллиант миледи» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Одолеть темноту» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Пуговица. Утренний уборщик. Шестая дверь» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Ловушка для жар-птицы» (Фоліо, 2014; пер. з укр: ?);
«Пуговицы» (Пуговица; Пуговица. 10 лет спустя) (КСД, 2016 пер. з укр: ?);

Фільмографія

"Ґудзик" (2009)

"Почати спочатку. Марта" (4 серії) (2009)
"Осінні квіти" (4 серії) (2009).
"Таємничий острів" (1 серія), (2009)
"Пастка" (4 серії) (2010)
"Поводир" (2013)
"Жереб долі" (2015)
"Особистий інтерес" (2015)
"Вирок ідеальної пари" (2016)
"Два полюси любові" (2017)
"Родинні зв‘язки" (2017)
"Тінь кохання" (2018)
"Неймовірна" ("Одержима") – сценарій написаний за грантом УКФ 2018 р.
"Подвійний іммельманн" (2021)

Відзнаки

Лавреатка (2000, 2001) та переможниця (2005) літературних конкурсів «Коронація слова»;^{[джерело?]} Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова 2011» у номінації «Кіносценарії» за «Садок Вишневий…» (разом із Олесем Саніним);^{[джерело?]}, переможниця "Ґранд-Коронація" за роман "Фаріде" (2021) ^[14]
1 місце за кращій сценарій (фільм «Ґудзик») на міжнародному телевізійному фестивалі «Маслина-Олива» в м. Бар (Чорногорія) (2008 р.)
Відзнака «Золотий письменник України» (2012);^[15]
Фіналістка Шевченківської премії у номінації «Література» (2019).^[16]
Всеукраїнський конкурс “Коронація Слова” (2020): Перше місце в номінації "Кіносценарії" за сценарій фільму "Подвійний іммельманн" та спецвідзнака «Симпатія Одеської кіностудії» за кіносценарій “Кіготь і Велика Ханум”.^[17]
“Гранд Коронація Слова” (2021): Перше місце в номінації "Видані романи" за роман "Фаріде"^[18]
Премія імені Дмитра Нитченка (2022) ^[19]
Премія імені Івана Огієнка (2023, у галузі літератури)^[20]

Джерела

↑ ^а ^б ^в ^г Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ до початку прозової кар'єри, видала також 2 збірки поезії російською
↑ Ірен Роздобудько: «„Масовість“ сприймаю, як ознаку попиту» [Архівовано 8 листопада 2012 у Wayback Machine.] - «ЛітАкцент», 2012/11/05
↑ Ірен Роздобудько, письменниця. У прифронтових містах є такі патріоти, що дай Боже нам такими бути [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.] // Укрінформ, 11.04.2018
↑ Ірен Роздобудько - "Золотий письменник України" (до 55-річчя від дня народження) [Архівовано 2 червня 2018 у Wayback Machine.]. Бібліографічний список. уклад. С. Настенко ; ред. С. Чачко; Київ: Держ. б-ка України для юнацтва. 2017. 13 с. (архів)
↑ Соколовська, Юлія Степанівна. Творчість Ірен Роздобудько в контексті української масової літератури: дис. ... канд. філол. наук; ДВНЗ "Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника". - Івано-Франківськ, 2017. - 196 с.
↑ II місце у номінації «роман» «Коронації слова 2001». Книга була згодом видана під назвою «Мерці» у видавництві Кальварія, всі подальші перевиданий вже під оригінальною назвою «Пастка для жар-птиці» (Фоліо, 2007, 2010)
↑ Перше місце на конкурсі «Коронація слова 2005» у номінації «роман»^{[джерело?]}
↑ Коли оживають ляльки [Архівовано 2 жовтня 2008 у Wayback Machine.], grani-t.com.ua
↑ Олень і телевізор // Друг читатача, 26-01-2015
↑ Ірен Роздобудько, письменниця, сценарист - 03.09.2016 09:09 — Новини Укрінформ. Архів оригіналу за 4 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
↑ Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна^{[недоступне посилання з липня 2019]}, grani-t.com.ua
↑ рос. переклад роману у оповіданнях „Гра в пацьорки"
↑ Онлайн-церемонія нагородження конкурсу "Гранд-Коронація" та "Золоті письменники України" - 2021 (укр.), архів оригіналу за 30 жовтня 2021, процитовано 30 жовтня 2021
↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
↑ Шевченківський комітет визначив короткі списки претендентів на здобуття премії [Архівовано 3 січня 2019 у Wayback Machine.] // Читомо, 26.12.2018.
↑ Переможці конкурсу «Коронація слова» – Коронація слова. koronatsiya.com. Процитовано 5 січня 2023.
↑ Гранд Коронація слова – Коронація слова. koronatsiya.com. Процитовано 5 січня 2023.
↑ Лауреати премії імені Дмитра Нитченка 2022 року — Ірен Роздобудько, Олександр Алфьоров і Тарас Кремінь
↑ Ухвала Комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка від 28 квітня 2023 «Про присудження Премії імені Івана Огієнка 2023 року»

Посилання

Роздобудько Ірен Віталіївна у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах^?
	Файли у Вікісховищі^?

Неофіційний сайт прихильників Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті видавництва «Нора друк»
Ірен Роздобудько [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайті видавництва «КСД»
Ірен Роздобудько на сайті видавництва «Віват»

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Чеська_національна_авторитетна_база_даних<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-1] а ^б ^в ^г Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863

[2] до початку прозової кар'єри, видала також 2 збірки поезії російською

[3] Ірен Роздобудько: «„Масовість“ сприймаю, як ознаку попиту» [Архівовано 8 листопада 2012 у Wayback Machine.] - «ЛітАкцент», 2012/11/05

[4] Ірен Роздобудько, письменниця. У прифронтових містах є такі патріоти, що дай Боже нам такими бути [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.] // Укрінформ, 11.04.2018

[:0-5] Ірен Роздобудько - "Золотий письменник України" (до 55-річчя від дня народження) [Архівовано 2 червня 2018 у Wayback Machine.]. Бібліографічний список. уклад. С. Настенко ; ред. С. Чачко; Київ: Держ. б-ка України для юнацтва. 2017. 13 с. (архів)

[:1-6] Соколовська, Юлія Степанівна. Творчість Ірен Роздобудько в контексті української масової літератури: дис. ... канд. філол. наук; ДВНЗ "Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника". - Івано-Франківськ, 2017. - 196 с.

[7] II місце у номінації «роман» «Коронації слова 2001». Книга була згодом видана під назвою «Мерці» у видавництві Кальварія, всі подальші перевиданий вже під оригінальною назвою «Пастка для жар-птиці» (Фоліо, 2007, 2010)

[8] Перше місце на конкурсі «Коронація слова 2005» у номінації «роман»^{[джерело?]}

[9] Коли оживають ляльки [Архівовано 2 жовтня 2008 у Wayback Machine.], grani-t.com.ua

[10] Олень і телевізор // Друг читатача, 26-01-2015

[11] Ірен Роздобудько, письменниця, сценарист - 03.09.2016 09:09 — Новини Укрінформ. Архів оригіналу за 4 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.

[12] Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна^{[недоступне посилання з липня 2019]}, grani-t.com.ua

[13] рос. переклад роману у оповіданнях „Гра в пацьорки"

[14] Онлайн-церемонія нагородження конкурсу "Гранд-Коронація" та "Золоті письменники України" - 2021 (укр.), архів оригіналу за 30 жовтня 2021, процитовано 30 жовтня 2021

[15] Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.

[16] Шевченківський комітет визначив короткі списки претендентів на здобуття премії [Архівовано 3 січня 2019 у Wayback Machine.] // Читомо, 26.12.2018.

[17] Переможці конкурсу «Коронація слова» – Коронація слова. koronatsiya.com. Процитовано 5 січня 2023.

[18] Гранд Коронація слова – Коронація слова. koronatsiya.com. Процитовано 5 січня 2023.

[19] Лауреати премії імені Дмитра Нитченка 2022 року — Ірен Роздобудько, Олександр Алфьоров і Тарас Кремінь

[20] Ухвала Комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка від 28 квітня 2023 «Про присудження Премії імені Івана Огієнка 2023 року»

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

PROFILPELAJAR.COM

Роздобудько Ірен Віталіївна

Біографія

Кар'єра письменниці та ілюстраторки

Бібліографія

Переклади

Фільмографія

Відзнаки

Джерела

Посилання

Read other articles:

Komando Pasukan Khusus

Michael Häupl

Taça de Ouro 1983

Edmund Muskie

George Martin

コルク

Bath Half Marathon

Філософія

Baton Rouge, Louisiana

Riot shotgun

Malus

الدوري التشيكوسلوفاكي 1988–89

Bob Schieffer

Česká zbrojovka

Pepsi

Рен, Кристофер

加藤公一

Associazione Calcio Riunite Messina 1969-1970

Турбонаддув

Kingdom of Westphalia