У 1094 р. помер батько Роберта, який залишив своєму синові великі землі в Нормандії: Румуа, Бріоні, Понт-Одемар, Ваттевіль і Бомон-ле-Роже. Таким чином Роберт перетворився на одного з найбагатших англонормандських аристократів, причому через географічне положення своїх земель він виявився васалом відразу трьох правителів: англійського короля Вільгельма II Руфуса, французького короля Філіпа I і нормандського герцога Роберта III Куртгьоза.
Незважаючи на необхідність зберігати вірність трьом монархам, велику частину часу Роберт де Бомон проводив саме в Англії, де, завдяки своєму красномовству і державним талантам, посів одне з провідних місць при дворі короля. У 1100 р. Роберт брав участь у знаменитому королівському полюванні в Нью-Форесті, під час якого при загадкових обставинах був убитий Вільгельм II Руфус. При його наступнику, Генріху I, Роберт досяг вершини свого становища, ставши правою рукою короля і його головним радником. Бомон виступав за зміцнення королівської влади, в тому числі і в церковних питаннях, і активно підтримував рішучу позицію, зайняту Генріхом I в боротьбі за інвеституру. У 1105 р. він навіть був відлучений від церкви Папою РимськимПасхалієм II за виступи на захист королівських прерогатив при призначенні єпископів. Після примирення Генріха і архієпископаАнсельма відлучення було знято. Керівні ролі в королівській адміністрації Роберт де Бомон зберігав практично до самої своєї смерті, хоча до кінця 1110-х рр.. його став відтісняти Роджер, єпископ Солсберійський.
У 1106 р. Роберт де Бомон брав участь у нормандському поході короля і командував одним з англійських полків під час бою при Таншбре, в результаті якого Нормандія була завойована Генріхом I. Через рік король подарував Роберту титул графа Лестера.[8] Помер Роберт де Бомон в 1118 р., за свідченням Генріха Хантінгдонського від горя і приниження, коли стало відомо, що його дружина Елізабет де Вермандуа зрадила йому з Вільгельмом де Варенном. Незабаром після смерті Роберта Елізабет та Вільгельм де Варенн поєдналися офіційним шлюбом.