PROFILPELAJAR.COM

Риновірусна інфекція
Риновірусна інфекція
	Вигляд дитини з нежиттю Вигляд дитини з нежиттю
Спеціальність	інфекційні хвороби, оториноларингологія і сімейна медицина
Симптоми	закладеність носа, ринорея і чхання
Причини	Риновіруси
Препарати	деконгестантd, ксилометазолін, оксиметазолінd і нафазолінd
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	J00
DiseasesDB	31088
MedlinePlus	000678
eMedicine	/ med/2339
MeSH	D003139
	Rhinovirus infections у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Інфекція (значення).

Ринові́русна інфе́кція — гостра вірусна хвороба з групи ГРВІ, яка характеризується гострим ринітом (нежить). Складає велику частку випадків застуди.

Історія відкриття

Хоча ще в 1914 році німецький дослідник У. Крузе спричинив в експерименті зараження здорового добровольця носовим слизом від зараженої людини, спостерігав у нього виникнення гострого риніту і довів таким чином заразливість гострого нежитю^[1], лише в 1956 р. американський вірусолог У. Прайс^[2] та незалежно від нього у 1957 р. його співвітчизники У. Пелон, У. Могабгаб, А. Філліпс та У. Пірс^[3] відкрили новий вірус, який згодом було названо риновірусом 1A. У наступні роки виділили 3 види риновірусів, велику кількість різних серотипів, і захворювання, яке вони спричинювали, одержало назву «риновірусна інфекція»^[4].

Актуальність

Встановлено, що риновіруси поширені на всіх континентах. Так, у період епідемічного підйому захворюваності на ГРВІ частка риновірусної інфекції досягає 40 % випадків від усіх ГРВІ. Попри відносну легкість і швидкоплинність, ця недуга зумовлює значні економічні втрати через свою масовість.

Етіологія

?

Людський риновірус

Уявлена поверхня одного з варіантів людського риновіруса.

Класифікація вірусів

Група:	iv
Ряд:	Picornavirales
Родина:	Picornaviridae
Рід:	Enterovirus

Види

Rhinovirus A
Rhinovirus B
Rhinovirus C

Посилання

Вікісховище:

Rhinovirus infections

Риновіруси належать до роду Enterovirus, родини Picornaviridae. Вони є одними з найменших за розміром вірусів у природі. Це РНК-вмістні віруси, що мають нуклеокапсид, який складається з 4 структурних білків. Саме до них в організмі людини утворюються антитіла. На сьогодні відомо 3 види риновірусів (А, В, С), близько 130 серотипів риновірусів. Така велика кількість серотипів риновірусів призводить до того, що людина, інфікуючись новим серотипом, може хворіти необмежено часто. Оптимумом розмноження вірусів є температура 33-35°С. Поза організмом нестійкі.

Епідеміологічні особливості

Джерелом інфекції є хвора людина протягом наявності нежитю. Передавання вірусу ефективно відбувається повітряно-крапельним механізмом переважно через чхання, коли вірус може поширюватися від джерела інфекції одразу на 4-5 м навкруги. Сприйнятливість вкрай висока. Імунітет серотипоспецифічний, але нетривалий та нестійкий.

Патогенез

Потрапляючи до верхніх дихальних шляхів (вхідні ворота), риновірус розмножується в клітинах епітелію порожнини носа, спричиняючи місцеву запальну реакцію з різким набряком тканин і рясною секрецією. На відміну від інших ГРВІ, риновірусна інфекція не чинить безпосереднього пошкодження циліндричного миготливого епітелію нижніх дихальних шляхів, а насамперед уражає плоский епітелій, що вкриває носові ходи. На проникнення риновірусів до організму швидко реагують механізми неспецифічного імунітету (мукоциліарний кліренс^[5], нейтрофіли та макрофаги). Макрофаги, що містяться в назальному секреті, виділяють протизапальні цитокіни. Однак головна роль у розвитку місцевого імунітету належить імунним механізмам — Т- і В-лімфоцитам. Т-лімфоцити здійснюють цитотоксичні і хелперні функції, а В-лімфоцити продукують секреторні IgA, які є першою ланкою захисту організму. Зв'язуючись з вірусами, вони блокують можливість їх адгезії до клітин епітелію, тим самим запобігаючи подальшому поширенню інфекційного процесу. При розвитку інфекційного процесу неспецифічний місцевий захист знижується, порушуються мукорегуляція і склад слизу, що призводить до застою, зниження його виділення і, як наслідок, до скупчення в порожнинах навколоносових пазух. Клінічно це проявляється ринореєю (виділенням слизу з носових ходів), спочатку серозного, а потім серозно-слизового характеру. Гнійні виділення свідчать про приєднання бактерійної вторинної інфекції. Генералізації риновірусної інфекції не спостерігають, оскільки температура тіла людини більша від 37°С згубно діє на риновіруси.

Клінічні прояви

Згідно МКХ-10 у блоці «Хвороби респіраторної системи» у підблоці "Гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів риновірусну інфекцію включають до «Гострий ринофарингіт (нежить)» (J00). Зрідка використовують «Гострий бронхіт, зумовлений риновірусом» (J20.6).

Інкубаційний період складає 1-6 діб. Риновірусна інфекція розпочинається із закладення носа, чхання, слизових та водянистих виділень (ринорея), кількість яких невпинно збільшується. У багатьох хворих дере в горлі, деякі пацієнти відзначають підкашлювання, кон'юнктивіт із сльозотечею, у них притуплюються нюх і смак. Проте загальна інтоксикація виражена слабо або взагалі відсутня, температура тіла нормальна або субфебрильна. Обличчя бліде. Ніс дещо розпухає, рот напіввідкритий. На губах нерідко висипає герпес, що є фоновою хворобою. Слизова оболонка носа гіперемована, набрякла. Іноді дещо збільшені підщелепні та верхні шийні лімфатичні вузли. Хвороба триває не довше ніж 2 тижні.

Ускладнення

Виникають рідко, можливі як вторинна інфекція, пневмонія, отит, синусит тощо.

Діагностика

Зазвичай специфічна діагностика непотрібна, діагноз встановлюють клініко-епідеміологічно. При необхідності застосовують реакцію імунофлюоресценції (РІФ).

Лікування

При риновірусній інфекції певний позитивний результат спостерігають від 0,25-0,5 % оксолінової мазі, лейкоцитарного інтерферону по 3-5 крапель кожні 2-3 години в носові ходи. Показані гарячі ванни ніг (40-45°С), гірчичники, лужні інгаляції. Жарознижувальні, анальгетики не доцільні. Антибіотики призначають лише при приєднанні бактерійної флори і розвитку ускладнень. З метою усунення назальної блокади та ринореї застосовують судинозвужувальні засоби — деконгестанти (нафазолін, ксилометазолін, оксиметазолін, тетризолін) у вигляді носових крапель або спрею. Специфічної противірусної терапії не існує.

Профілактика

Неспецифічна, її здійснюють такими самими загальними заходами, як й при інших ГРВІ.

Див. також

Примітки

↑ Kruse, W. Die erregen von Husten und Schnupfen. Munchener medizinische Wochenschuft. 61,1574(1914).
↑ Winston H. Price (1956). The isolation of a new virus associated with respiratory clinical disease in humans. Proc Natl Acad Sci U S A. 42(12): 892—896. PMID 16589969.
↑ Pelon, W., Mogabgab, W. J., Phillips, I. A. and Pierce, W. E. A cytopathogenic agent isolated from Naval recruits with mild respiratory illness. Proc. Soc. Exp. Biol. Med. 94,262 (1957).
↑ Peltola V, Waris M, Osterback R, Susi P, Hyypia T, Ruuskanen O. Clinical effects of rhinovirus infections. J Clin Virol. 2008 Dec;43(4):411–4.
↑ Показник швидкості очищення біологічних рідин або тканин організму.

Джерела

Michael Rajnik Rhinovirus Infection Updated: Aug 25, 2014. Medscape. Infectious Diseases Sections. Viral Infections / Chief Editor: Mark R Wallace [1] [Архівовано 8 березня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
Joshua L Kennedy, Ronald B. Turner, Thomas Braciale, Peter W. Heymann, and Larry Borish Pathogenesis of Rhinovirus Infection Curr Opin Virol. 2012 Jun; 2(3): 287—293. [2] [Архівовано 27 грудня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 239—240
Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.: «Здоров'я», 2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9