Екорегіон прісноводних заболочених лісів півдня Нової Гвінеї охоплює заболочені території, що простягаються уздовж південного узбережжя Нової Гвінеї — другого за площею острова світу, розділеного між Індонезією та Папуа Новою Гвінеєю. Великі масиви заболочених лісів розташовані вздовж узбережжя затоки Берау[en] на півдні півострова Фогелькоп, розташованого на північному заході Нової Гвінеї, вздовж узбережжя Арафурського моря на південно-західному узбережжі Нової Гвінеї, зокрема на сусідніх островах Йос-Сударсо і Коморан[de], та вздовж узбережжя затоки Папуа на південно-східному узбережжі Нової Гвінеї. Крім того, великі масиви заболочених лісів розташовані у внутрішніх низинах на півдні острова, в басейнах великих річок, що стікають з гір Центрального хребта на південь, зокрема в басейні Флаю та його великих приток Стрікленду і Ок-Теді, та в басейні Дігулу. На південь від місця злиття річок Стрікленд та Флай в межах екорегіону розташоване озеро Мюррей[en] — найбільше озеро Папуа Нової Гвінеї та всієї Австралазії.
В межах екорегіону домінує екваторіальний клімат (Af за класифікацією кліматів Кеппена). Хоча опадів в регіоні випадає менше, ніж на більшій частині решти Нової Гвінеї, низинний рельєф та великі повноводні річки призводять до затоплення цього екорегіону під час сезону дощів.
Флора
В межах екорегіону зустрічаються різноманітні рослинні угруповання — від трав'яних і очеретяних боліт до заболочених саван, рідколісь і лісів. Близько 32 % території регіону займають прісноводні заболочені ліси[en], 28 % — луки і савани, а 13 % — торф'яно-болотні ліси[en]. Решту території займають вологі дощові ліси, плантації та інші сільськогосподарські угіддя.
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є прісноводні заболочені ліси, які ростуть у заплавах річок та періодично затоплюються водою. На відміну від торф'яно-болотних лісів, органічний осад тут не накопичується, утворюючи потужний шар торфу, а вимивається річковою водою. Проточна вода робить ґрунти в заплавах менш кислими, ніж у торф'яно-болотних лісах. Структура прісноводних заболочених лісів може різнитися від густої до відкритої, а рівномірний лісовий намет в них розташований на висоті 20-30 м над землею.
У сезонно затоплюваних саванах та рідколіссях, поширених у басейнах Флаю та Стрікленду, домінують вогнестійкі каєпутові дерева[en] (Melaleuca cajuputi). Також у саванах екорегіону зустрічаються східні науклеї (Nauclea orientalis), розлогі караллії[en] (Carallia brachiata), різні види кампносперм[en] (Campnosperma spp.), сизигіумів (Syzygium spp.) та чайних дерев (Melaleuca spp.). У дельтах великих річок до них також доєднуються різні види терміналій[en] (Terminalia spp.), олстоній[en] (Alstonia spp.), баррингтоній[en] (Barringtonia spp.), панданів (Pandanus spp.), мускатників (Myristica spp.) та хурми (Diospyros spp.).
Оцінка 2017 року показала, що 8583 км², або 9 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають: Національний парк Лоренц, Природний заповідник Пулау-Долок та Природний заповідник Кумбе в Індонезії, а також Природний заповідник річки Стрікленд в Папуа Новій Гвінеї. У 1999 році Національний парк Лоренц був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Примітки
↑ абDinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
.jpg)