Село розташоване в зоні лісостепу. Межує з сусідніми населеними пунктами. На півночі з селищем Новогуйвинське, на сході з селищем Озерне, на південному заході з селом Сінгури, на північному заході з селищем Гуйва. Через село протікає річка Коденка і на північній околиці впадає в річку Гуйва.
Люди в околицях села жили майже безперервно з часів Трипілля. В селі виявлено поселення III тис. до н. е. (трипілля), ряд поселень І тис. до н. е., поселення II-V ст. н. е., VII-XII ст., XVI—XVIII ст. та XVIII—XIX ст.
У складі Речі Посполитої
Згадується 1545 року у Ревізії Житомирського замку під назвою Прєжов (пол.Preżów, Prażew, Pryzow, Prażewo) — батьківщина Богдана, Ждана, Семена та Василя Прєжовських (пол.Preżowski), що відійшла по смерті зем'янина Івашка Прєжовського.
Також є згадка 1584 року в Книзі Київського підкоморського суду, як власність пана Семена Івановича Прєжовського.
Село згадується в інвентарі маєтків братів Тишкевичів-Логойських від 7 жовтня 1593 року.
Згідно акту від 12 грудня1702 року селяни разом з селянами Лещини та Котельні і з козаками напали на табір польського війська під Бердичівом та розбили його.
У 1750 році була побудована дерев'яна церква Воскресіння Христова. До парафії належало Городище. 1878 року поряд з церквою збудована дзвіниця.
У 1751 році село Пряжів вже значиться у Ґабріеля (Гаврила) Аксака[3].
На 1906 рік у селі Пряжеві налічувалось 119 дворів, в яких проживало 770 чоловік. А в колонії поблизу — 27 дворів, 129 чоловік.[4]
У складі УРСР
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933. Органами НКВС безпідставно було заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 18 мешканців села, з яких 8 осіб розстріляно. Нині всі постраждалі під час сталінських репресій реабілітовані і їхні імена відомі[5].
