Пошивайло Явдоха Данилівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пошивайло.
Явдоха Данилівна Пошивайло
Гаврило і Явдоха Пошивайли. Опішня. Середина 1980-х років
Ім'я при народженніЯвдоха Данилівна Бородавка
Народилася6 березня 1910(1910-03-06)
Російська імперія, Зіньківський повіт м. Опішня
Померла27 квітня 1994(1994-04-27) (84 роки)
Україна Україна, Полтавська область, Зіньківський район, смт. Опішня
Діяльністьхудожниця
Відомі учніНикитченко Володимир Васильович
ЗакладЗавод «Художній керамік»
У шлюбі зПошивайло Гаврило Ничипорович

Явдо́ха Дани́лівна Пошива́йло (6 березня 1910(19100306) — 27 квітня 1994) — українська гончарна художниця, представниця опішнянської школи художньої мальовки. Ініціаторка першого в УРСР приватного музею гончарства.

Дитячі та юнацькі роки

Народилася в Опішні в багатодітній сім'ї Бородавки. Рано осиротіла:

«Я осталась сиротою. Батьків я не знаю: люди забрали і в людей я росла, і вчилась малювати. Тоді я вивчилась і пішла по кустарях — в Горілея малювала..., в Пругла Макара і в других...» (Явдоха Пошивайло)[1]

Творча робота

У 18 років одружилася з потомственим гончаром Гаврилом Пошивайлрм. З цього часу і починає творити. За роки спільного життя виховали 3 синів.

В Опішні існує давня традиція: твори чоловіка-гончаря мусять побувати в руках дружини-малювальниці. Тому Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Мотиви мальовки народжувалися миттєво. Квіти, виноградна лоза, риби й птахи оживали на мисках, тарелях, вазах, глечиках, макітрах, барильцях, куманцях. Гончарна мальовка Явдохи Пошивайло, виконана фляндрівкою й ріжкуванням, була «густою», соковитою.

На початку 1930-х «придушували» українське ремісництво репресіями та колгоспами. Була кількість трудоднів у полі, які кожен колгоспник мав відробити. Гаврило та Явдоха Пошивайли мусили покинути рідне містечко і виїхати в Харків, аби хоч якось продовжити творчу діяльність. Згодом в Опішні запрацював завод «Художній керамік», і вони повернулись. Проте існували норми, які мусив виробити кожен гончар. I лише вдома, після роботи, Явдоха з чоловіком ліпили та розфарбовували те, що хотіла їх душа.[2]

Натхненницею створення Музею гончарства в Опішні була саме Явдоха Пошивайло. Вона дала настанову[1] своєму внукові Олесю Пошивайлу створити музей. Зусиллями господині було зібрано велику колекцію гончарських творів Гаврила Пошивайла. Так, у 1970-х рр. виник перший[3] в УРСР приватний музей гончарства.

Останні роки

Явдоха Пошивайло до останнього подиху жила гончарством. Навіть за кілька місяців до смерті, тяжко хвора, вона брала папір, фломастери чи олівці й наносила на папір гончарні орнаменти.[4]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Сайт музею родини Пошивайлів. Архів оригіналу за 18 травня 2013. Процитовано 4 лютого 2012.
  2. ↑ Краєвиди душі Автор: Леся Григор'єва. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 4 лютого 2012.
  3. ↑ Жива глина берегині роду гончарського
  4. ↑ Відкриття Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 4 лютого 2012.

Джерела

  1. Світлана Пругло. Великі українські гончарівники// Український керамологічний журнал. — 2004. — № 4. — С.110-113
  2. Пошивайло Ігор. Освячені глиною// Народне мистецтво. — 2000. — № 1-2. — С.2-4